Художник Костянтин Могилевський закликає йти до храму

Заслужений художник України Костянтин Могилевський поєднує роботу в Ірпінській СЗОШ художнього профілю № 1 ім. А. Макаренка з викладанням у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука.

Цими днями ректор інституту народний художник України Оксана Полтавець-Гуйда провела презентацію виставки  творів Костянтина  Могилевського в цьому закладі. Народний художник України, академік і професор  Володимир Прядка, заслужений діяч мистецтв України, професор Леонід Сотник, доктори й кандидати наук, які викладають в інституті,  високо оцінили творчість колеги. Викладачі зазначали, що студентів необхідно приводити на виставку. Студенти мають бачити, що їх навчають люди, які самі творять мистецтво. 

Художник Могилевський відомий в Україні та за рубежем. На виставці представлено різні грані його таланту. Переважає живопис. Проте в доробку Костянтина Вікторовича є також вітражі і мозаїки. Чимало їх залишилося в Луганську, де митець прожив більшу частину життя. Чи вціліли вони?

Поруч з пейзажами красивих місцин Карпат, Почаївської Лаври, Хорватії, Приірпіння Костянтин Могилевський  створює історичні натюрморти. Він дуже реалістично зображує набір певних предметів, споглядаючи які вдумливий шанувальник мистецтва усвідомлює цілісний образ чи ідею. В картині «Присвята Нестору Махну» художник зумів відобразити українську народну стихію. Цікаво подано образ Гоголя  в картині «Добрий вечір, Миколо Васильовичу!» Ще в  одній картині митець  зобразив поруч мушлю і гроші Соловецького  табору особливого призначення. Разючий контраст між красою, створеною природою, і папірцями, за допомогою яких у комуністичному концтаборі прискорювали смерть в’язнів. В’язні виснажували себе непосильною працею, щоб отримати змогу придбати хоча б щось у концтабір ній крамничці. Це трагедія, яку пережили всі народи Радянського Союзу. Костянтин Могилевський довів, що реалізм себе не вичерпав. Митець може зображувати навіть абстрактні поняття, не виходячи за межі реалізму. Звичайно, історичні натюрморти розраховані на мислячого цінителя прекрасного. Репродукції таких картин варто поміщати в підручники, щоб школярі і студенти через образотворче мистецтво, через емоційне потрясіння викликане ним краще засвоювали літературу та історію.

Багато творів Могилевського викликають асоціації з різними сферами української культури, що свідчить про мистецьку ерудицію автора. Так, традиційною картиною українського наївного малярства є «Козак Мамай». Художник Могилевський виконав сучасну інтерпретацію цього популярного народного сюжету. Диптихом «Тіні забутих предків» Костянтин Могилевський звертається до відомого українського фільму і через нього до гуцульських витоків української культури. Художник-педагог Могилевський наголошує на необхідності вивчати й розвивати українську народну культуру. Він звертає увагу, що відірваність від народної культурної основи стала однією з причин трагедії населення Донбасу. Десятками років комуністи виховували «нову історичну спільність – радянський народ», тобто перекотиполе без національної культури. Для цього сюди переселяли людей з інших країв. І от тепер наслідком такого виховання стали тисячі людських смертей.

В картині «Седнівська Даная» художник знайшов новий підхід у показу жіночої краси.

Костянтин Вікторович не цурається і кераміки: серед експонатів виставки була дуже симпатична керамічна корова.

А картина «Дорога до храму» змушує згадати запитання, яке прозвучало наприкінці фільму «Покаяння»:»Навіщо дорога, яка не веде до храму?» Храм вгорі. Підніматися до нього важко. Збоку від стежки урвище. Можна впасти. Але до храму необхідно йти. Мистецтво – це теж храм. Костянтин Могилевський своїм мистецтвом закликає нас іти до храму.

Анатолій Зборовський, директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею