Павло Пашко про Мельника та статус національного для фіскального університету

Теперішній ректор УДФСУ Пашко Павло Володимирович – постать на теренах Ірпеня досить нова. Якщо про екс-ректора Петра Мельника вже всі все знають, то особистість Павла Пашка для ірпінчан «таємниця за сімома замками». Щоб привідкрити цю завісу таємничості ми зустрілися з ним і спробували дізнатися про особисте і професійне життя.

Пашко Павло Володимирович

Доктор економічних наук

Автор і співавтор більше ніж 280 публікацій та наукових праць, у т.ч. 11 монографій, 20 підручників та посібників, 34 книг. Має 18 свідоцтв про реєстрацію на твір та винахід. Під його науковим керівництвом успішно захистили дисертації низка аспірантів та науковців. Заслужений діяч науки і техніки України (2011), професор (2013). Голова редакційної ради низки журналів та серії книг «Митна справа в Україні».

Спеціальні звання та відзнаки:

• Полковник запасу ЗСУ

• Державний службовець 5-го рангу

• Державний радник митної служби 2-го рангу

• Почесний працівник Державної податкової служби України. Почесний митник України.

• Почесний доктор Академії МСУ. Академік Академії економічних наук України

• Майстер спорту України зі спортивного туризму

Наказом Державної фіскальної служби України 24 червня 2016 року П. В. Пашка призначено ректором Університету Державної фіскальної служби України.

Павле Володимировичу, Ви народилися і виросли в Росії, як ви потрапили в Україну?

Так, я народився в Росії, закінчив школу в Новоросійську. Після чого поїхав навчатися у Харків, де і залишився. З 1976 року я живу в Україні, тобто вже 40 років. Я закінчив з відзнакою та золотою медаллю військове училище і мене залишили в Харкові.

Влітку 2015 року у своєму блозі Ви написали, що плануєте вивчити українську мову. Чи вдалося?

Я не веду жодного блогу, але час від часу доводиться закривати різні блоги відкриті від мого імені. Щодо знання української мови… У мене немає з цим проблем. Коли я навчався у Харкові весь навчальний матеріал викладався російською мовою, далі працюючи в ракетних військах також все російською. До 1990-х років у мене не було потреби вчити українську. Коли я прийшов на державну службу, довелося вчити українську. Дисертацію мені порекомендували писати одразу українською мовою, спочатку було складно, довелося користуватися словниками. Зараз я вже вільно пишу і читаю українською, підтвердженням чому є велика кількість книг та статей, які я пишу виключно українською мовою. Але все таки досі думати простіше російською. І на роботі, і вдома з дітьми я намагаюся розмовляти українською.

Ви прийшли на посаду ректора після широко відомого в Ірпені Петра Мельника. Чи не заважає Вам його «слава» працювати?

Посади навічно не закріплюються. Я не вважаю, що я займаю чиєсь місце. Тим паче, що коли я прийшов сюди працювати ця посада була вакантна, а П. Мельник лише людина, яка займала посаду у цьому кабінеті. Він має певні заслуги, за які йому повага, а за його недоліки спитають правоохоронні органи. Я майже 20 років пропрацював у ВУЗі – від курсанта до полковника. Тому я вільно почуваюся у виші.

Але колектив звикає до керівника. Можливо вони звикли до такого досить авторитарного стилю керівництва. За часів Мельника слава університету була створена одночасно хороша і погана. Я досі зустрічаю людей, які приходять і кажуть: «Ну як же, у вас же за вступ беруть гроші». Вибачте, але вже не перший рік як введено ЗНО. Життя змінюється. Вуз розвивається, змінюється, покращується. Ми зберігаємо старі традиції, водночас, започатковуємо нові та викорінюємо погані.

Як Ви вже згадували, раніше часто скаржилися, що в університеті процвітає корупція. Яка зараз ситуація?

За що брали гроші? За вступ. Зараз завдяки ЗНО це неможливо. Крім того, щоб оперувати фактами наявності корупції, у мене мають бути беззаперечні докази. Цього немає. Тому я намагаюся чутками не користуватися і не вірити – можуть розказувати що завгодно, перевірити це неможливо. Було багато розмов щодо неетичної поведінки по відношенню до студентів. Навіть уже при мені був прикрий випадок, коли викладач із значним педагогічним стажем повів себе, м’яко кажучи, неетично. Його звільнили. А він щиро вірив, що не зробив нічого поганого. Тобто люди вважали таку поведінку нормою. Зараз це намагаємося ліквідувати, і деяким, можливо, це не подобається.

Чи беруть викладачі гроші за перездачі і дипломи?

Коли я писав свій диплом, такого поняття в принципі не було, бо диплом був рукописний і я, принаймні, мав його переписати. Зараз, коли диплом в електронному варіанті, це в принципі можливо. Але… Для того, щоб такого не було, ми ввели систему «Антиплагіат». Тобто усі дипломи перевіряються на плагіат. При першій же перевірці був виявлений випадок, коли одна викладачка продала диплом студентки очного відділення заочниці. Програма це вирахувала. Викладачка звільнилася. Інші тепер побоюються.

Щоб повністю викорінити корупцію у вишах існує кілька способів: ловити і садити у в’язницю; створити умови, коли неможливо буде використати один і той самий диплом або іншу роботу; має бути висока зарплата у викладачів, щоб вони не брали хабара. На жаль, рівень зарплати зараз низький. Я займаюсь технологічним процесом – студент-випускник має сам написати диплом і статтю. Ми ввели електронну систему управління університетом: відомість в електронному вигляді і переписати її технічно не можливо; перездачі можливі тільки через деканат, а не через домовленість з викладачем. Це ціла система, яка мотивує студента вчитися.

Так співпало, що майже одночасно з обранням Вас на посаду ректора університет втратив статус «національний». Які були причини і чи є надія повернути цей статус?

Відбулося об’єднання трьох юридичних осіб, і за чинним на той момент законодавством статус національного мав присвоїти Президент України. Згідно останніх законів у разі злиття кількох юридичних осіб заклад має право мати статус «національний», його присвоює Кабінет Міністрів України. У нашому випадку відповідне подання повинен зробити Міністр фінансів, оскільки університет перебуває саме у його безпосередньому підпорядкуванні. Але з якихось, можливо особистих причин, такого подання немає. Все що залежало від нас ми зробили – весь пакет необхідних документів ми підготували і передали Міністру фінансів. Тож не втрачаємо надію, що статус все таки нам повернуть і старанно працюємо над цим питанням.

Ще за часів екс-ректора Мельника на території університету було розпочато будівництво стадіону. Чому досі роботи не завершені?

Стадіон будували до Євро-2012 у рамках державної програми як резервний олімпійський стадіон. Фінансування здійснювалося з державного бюджету. Зараз враховуючи нашу економічну ситуацію гроші на капітальне будівництво не виділяють, хоча заявки ми подаємо щороку.

Можливо варто звернутися щодо виділення фінансування до мера Ірпеня?

Вже зверталися. Його позиція така: віддайте усе місту і ми добудуємо. Але тоді стадіон і територія перейдуть місту і студенти залишаться без гуртожитків. Це буде суттєвою втратою університетом своєї матеріальної бази. Ще при Мельнику університет втратив близько 23 га землі й у нас уже резерву немає. Тому така пропозиція нас не влаштовує. Варто зазначити, що більша частина стадіону функціонує, недобудована лише одна трибуна.

Розкажіть про свої творчі та професійні плани.

Плануємо збільшити кількість спеціальностей, відкрити філії у різних містах України та за кордоном, ввести дистанційне навчання та викладання предметів англійською мовою, удосконалити і розвивати нещодавно відкриті нові спеціальності (журналістику, фізкультурно-реабілітаційний і танцювальний напрям). Хочемо провести через кілька років на нашому стадіоні дитячі олімпійські ігри. Вже цього року є плани провести на нашому стадіоні Чемпіонат світу з футболу між діаспорами. Умови для цього є. Будемо відкривати нові спеціальності з кібербезпеки. З усіх цих напрямів уже зараз проводиться робота.

Судячи з Вашої розповіді, Ви багато працюєте. А як Ви відпочиваєте? Чи є у Вас хобі?

Я майстер спорту з гірського туризму. Багато років поспіль проводив відпустки у горах або на лижах. Зараз я відпочиваю переважно, проводячи час зі своїми дітьми. У мене їх троє. Отримую від цього неабияке задоволення. Тепер не я відпочиваю і розважаюся, а вчу розважатися своїх дітей. Риболовля, катання на ковзанах і роликах, уроки скелелазіння – це мої теперішні розваги.

Що для Вас означає бути щасливим?

Згідно визначення ВООЗ, здоровий спосіб життя – це сукупність фізичного, психічного, духовного і соціального добробуту. А це значить бути здоровим, бути спокійним, і щоб удача була. А удача приходить до того, хто трудиться. Так от щастя особисто для мене, як писав Булгаков, – це спокійна душа і здорове тіло.

Скільки років Ви у шлюбі та чи маєте власний рецепт сімейного щастя?

У шлюбі я вже 16 років і я щасливий. Коли мене запитують: «Чи допомагаєте Ви своїй дружині?», я відповідаю: «Ні», тому що допомога – це коли ти лежиш на дивані і неочікувано вирішив допомогти. А ти ж теж тут живеш! Я не допомагаю, я працюю разом з нею, я тут живу і дбаю про своє житло. Папірець кинув, можна розцінити піднятий папірець як допомогу дружині, а можна як – ти кинув, ти і підніми. Брудно – підмети, бачиш немитий посуд – помий. Так, я мию посуд. Я вранці дітям прасую штани і собі теж. Це ж і мої діти теж. Щось краще виходить у дружини, щось у мене. Якогось чіткого розподілу на жіночі і чоловічі обов’язки у нас немає. Головне, не перекладати роботу на чужі плечі. Це як у поході на лижах, першому йти найважче і завжди здається, що і рюкзак важкий (хоча він такий же як у інших), і йдеш занадто довго… Так само у будь-якій справі – людина завжди вважає, що їй найважче. Лише один ти працюєш, а інші нічого не роблять. Якщо дружина вдома, це не означає, що їй легше, ніж мені на роботі. Коли не вважати, що сам працюєш більше, тоді все буде добре. Важливо не вважати себе головним у родині. Я не головний – я відповідальний. Головний завжди правий, а відповідальний слухає, щоб знайти компроміс. А це – різні речі.