«Містичне» кохання директора Ірпінської бібліотеки

Колишня директор бібліотеки в місті Ірпені Наталя Синиціна, вийшовши на пенсію, продовжувала займатися своєю улюбленою краєзнавчою роботою. Але в останні роки життя захворювання ніг «прикувало» її до ліжка. Якось вона запросила мене до себе і розповіла незвичайну історію. Наталя Олександрівна дозволила опублікувати цю розповідь. Тільки просила не називати її імені. Та вона вже померла, дітей у неї не було. Тому гадаю, нічого поганого в оприлюдненні її імені тут немає. Тим більше, що історія не містить компромату.

Тоді Наталя Синиціна була молодою громадською активісткою. Якось її послали відвезти документи в райвиконком. Синиціна чемно пропускала в автобус людей старшого віку і врешті-решт побачила, що вільних місць уже немає. Вона пішла до диспетчера, щоб він її посадив в автобус, адже везе важливі папери. Диспетчер глянув на неї, і молоду жінку охопило якесь незвичайне відчуття. Наталя Синиціна бачила цього чоловіка вперше в житті, але їй здавалося, що вона знає його дуже давно. Більше того, що це дуже близький і дорогий для неї чоловік.

Диспетчер дивився на Синиціну, і вона зрозуміла, що його відчуття стосовно неї такі самі. Диспетчер посадив її в автобус. Свідомість Синиціної була ніби в якомусь тумані. В голові була лише одна думка: їй треба якомога швидше повернутися назад, до цього чоловіка.

У райвиконкомі Наталя Синиціна віддала документи. «Наталю, що з тобою?» – працівники виконкому звернули увагу, що добре знайома їм жінка має якийсь незвичайний вигляд. «Нічого», – відповіла Наталя і поквапилася до автобуса. Їй уже було необхідно повернутися до того чоловіка. З цією думкою вона їхала автобусом. Та раптом згадала, що в неї є власний, законний чоловік. Куди ж вона їде?! Заховавшись, вона дивилася як автобуси під’їжджають до станції. А той чоловік вибігає і заглядає в кожний автобус. Наталя Синиціна розуміла, що він шукає саме її. Але вдома її чекав чоловік, тому вона тихенько пішла до свого будинку.

«А потім він приходив до мене, – розповідала Наталя Олександрівна. – Ми з ним виходили на вулицю, йшли до річки, розмовляли. Він розповідав мені про себе, про свою родину. У нього також була сімя. Але його бачила тільки я. Інші люди його не бачили. А потім сталося вже зовсім фантастичне. Але про це я розкажу вам іншого разу.»

Після цього я кілька разів відвідував Н.О. Синиціну. Однак вона більше не згадувала містичну історію свого кохання, а згодом померла.

Анатолій Зборовський

Ірпінь Ирпень кохання музей історія
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі