Анастасія Попсуй: «Я знаю, що потрібно нашій країні»

Анастасія Попсуй в Ірпені досить відома персона: громадський активіст, депутат і, нарешті, секретар міськради. Хтось її безжально критикує, хтось нею захоплюється. Щоб розкрити її людські якості та дізнатися про особисте, редакція «04597» поспілкувалася зАнастасією Вікторівною. Що з цього вийшло, читайте далі в інтерв’ю.

Анастасіє Вікторівно, вже місяць як Вас обрали секретарем Ірпінської міської ради. Як Ви почуваєтесь на цій посаді?

Я люблю свою роботу, бо вона поєднує ті напрями діяльності, якими мені до душі займатися. По-перше, я включена в процеси спрямовані на покращення рівня життя мешканців міста шляхом прийняття відповідних управлінських рішень. По-друге, це робота з громадою, адже я чинний депутат, і додався ще спектр обов’язків у межах повноважень секретаря міськради. Проте я люблю спілкуватися з людьми, намагаюся допомогти їм вирішити їхні проблеми, і це не тільки мешканці мого округу. І третє, це робота з депутатами. У нас чудова команда, працювати у складі якої дійсно задоволення. Завдяки злагодженій співпраці нашого депутатського корпусу нам вдається вирішувати важливі питання, які потребують оперативного реагування.

Як Ви оцінюєте роботу міської ради з погляду секретаря? Що на Вашу думку потрібно змінити чи покращити?

Насправді, робота міської ради налагоджена добре. Я часто беру участь у різних заходах і регіональних, і міжнародних, і експерти оцінюють інституційну спроможність Ірпінської міської ради досить високо. Але через часті перевірки прокуратури та тиск ззовні наша робота зводилася до того, щоб навести лад у документах від обшуку до обшуку. Доводилося шукати оригінали та копії, щоб систематизувати документацію. Тому вести роботу було важко. Зараз у нас відносне затишшя і я намагаюся докласти максимум зусиль для забезпечення прозорості міста, щоб рішення, протоколи, робота комісій були у відкритому доступі. Якщо ситуація буде спокійною і стабільною, це дасть нам можливість забезпечити максимальну прозорість у роботі міської ради.

Чи означає це, що тепер порядки денні сесій будуть оприлюднюватись не за день-два до засідання, а за 10 днів?

Порядки денні оприлюднюються вчасно, сподіваюся ви це помітили. Невчасність висвітлення документів, зокрема порядку денного, може бути обґрунтована лише тим, що відділи міської ради не встигають вчасно підготувати і подати документи. Буває так, що бюджетна або земельна комісія засідає за кілька днів до сесії. Ми намагаємося зробити так, щоб усі питання, які виносяться на сесії, були актуальними, тобто погодженими на депутатських комісіях. Але ми працюємо над цим, і намагаємося своєчасно й у встановлені строки підготувати усі необхідні документи та висвітлити їх на офіційному сайті. 

Є така думка, що жінка або робить кар’єру, або займається домашніми справами. Чи згодні Ви з цим?

Я вважаю, що це стереотип. Кожна людина, неважливо чоловік це чи жінка, має право на професійну діяльність і заняття улюбленою справою. Якщо жінка сидить вдома, але мріє водити трактор, то нехай іде і водить той трактор. Це пережитки сексизму, що жінка має куховарити і прасувати, а чоловік повинен працювати на заводі. Щороку ми стаємо все більш прогресивними в своєму світогляді і позбуваємося таких думок, проте поки наші люди ще не бачать наскільки все демократично в більш розвинених країнах. Я маю досвід навчання та життя закордоном і тому я набагато простіше до цього ставлюся. Власний вибір кожного потрібно не засуджувати, а поважати і за можливості підтримувати. Нам потрібно позбавлятися стереотипів і мислити більш глобально.

Хочу зазначити, що ми зараз розпочинаємо національний гендерний проект, в якому будемо аналізувати питання гендеру в керівництві в містах. Наприклад, в Ірпені 60 % керівних посад (начальники відділів і департаментів, заступники мера тощо) займають жінки. Вони прекрасні мами, прекрасні дружини, але при цьому люблять свою роботу і чудово з нею справляються.

Як Ви ставитеся до критики з боку активістів?

Дуже добре ставлюся, але до конструктивної критики. Насправді, в Ірпені активістів, які постійно чимось незадоволені, кілька осіб, і всі чудово розуміють їхні мотиви – чому вони це роблять. Є дійсно активісти, які переживають за місто, вони приходять, дають конструктивні пропозиції, які ми враховуємо. Я сама колишній громадський активіст, і тому завжди допоможу і піду на зустріч до людей, що налаштовані на діалог.

Що потребує більше сили і часу – громадська діяльність чи держслужба?

Я більше займаюся громадською і волонтерською роботою, мені більше подобається живе спілкування, ніж чиновницька робота. На жаль, паперова робота держслужбовця – це невід’ємна частина обов’язків. Але це лише формальна складова кожного питання, а «глибина» знаходиться саме в комунікації і спілкуванні з громадськістю. Громадська робота більш відповідальна, вона пов’язана з комунікацією та діалогом з людьми, тому це потребує більше сили і часу.

Ви незаміжня молода жінка, після призначення на посаду секретаря було багато публікацій про Ваше особисте життя, зокрема стосунки з чоловіками. Навіть записали у коханки до мера Ірпеня. Які якості мають бути притаманні чоловіку, який поряд з Вами?

Мене дивує цікавість до мого особистого життя. Чогось неодруженим чоловікам на посадах такі питання не ставлять. Пострадянський соціум не може обмежитися оцінкою компетентістних якостей особистості. Мені здається, що більш доречно цікавитися професійними здобутками та планами. А щодо чоловіка поряд, то я вважаю, що головне – це кохання. Якщо є кохання, то все інше взагалі немає значення. Я впевнена, що гроші, статус чи хобі не є ключовими.

Що для Вас є пріоритетом у вихованні доньки?

Моя донечка для мене – це найголовніша людина в світі. Я розумію, яку б я хотіла дати їй освіту, чого б я хотіла її навчити. Але найважливіше, що я знаю точно, вона має бути вільною особистістю, яка сама приймає рішення, яка вчиться сама розуміти що їй цікаво і що вона хоче робити, чим займатися у майбутньому. Я намагаюся дати їй максимальну свободу і максимально сприяю тому, чого хоче її серце.

Чи були такі випадки, коли вона Вас чомусь навчила?

Вона мене вчить кожен день. Наші діти, я впевнена, мудріші і розумніші за нас, вони абсолютно інші. Донька щодня мене виховує: я її, а вона – мене. Я їй за це дуже вдячна, бо вона мені допомагає бачити речі по-іншому.

А хто допомагає у вихованні доньки?

Її батько – це по-перше. По-друге, це вся моя сім’я і родина колишнього чоловіка. Ми постійно на зв’язку й абсолютно всі беруть участь у її вихованні.

Про що Ви міряли в дитинстві? Що здійснилося?

Я інколи, навіть, боюся мріяти, бо практично всі мої мрії збуваються. Зараз я займаюся тим, чим хотіла займатися в дитинстві. Хоча мрії були різні, і вони й досі зі мною. Найбільше я любила в дитинстві щось організовувати і отримувала від цього задоволення. Тому моя робота абсолютно відповідає дитячим мріям. Але також я пам’ятаю, приблизно до років 10 я мріяла стати космонавтом. Можливо мрія трохи казкова, але дивлячись на те, що Илан Маск планує колонізувати Марс найближчим часом, я думаю що ще трошки і в космос я все таки полечу. Майбутнє ближче, ніж ми уявляємо.

Було багато розмов про Ваші матеріальні статки, тож які у Вас джерела фінансових надходжень?

Все дуже просто. Мій брат – бізнесмен, ми разом працювали і я йому допомагала. Зараз я живу в його квартирі. Фактично ми з ним спільно працювали. Моя сім’я завжди мене підтримує. Також у громадських об’єднаннях я отримувала офіційну зарплатню, з якої сплачувалися всі податки. Всі джерела моїх доходів, які підлягали під висвітлення в декларації, вказані.

Анастасіє Вікторівно, як Ви змінились, коли залишили свою зону комфорту в громадській діяльності і пішли працювати у місцеве самоврядування? Яка різниця між Вами сьогоднішньою і 5 років тому?

Хоч перехід у державні структури це певний дискомфорт, проте він компенсується віддачею від тих добрих справ для громади, які реалізовані. Якщо підходити до моєї роботи творчо: з реформами, з прогресивними ідеями, з креативом – це дуже цікаво і круто, є впевненість, що можна щось змінити. Я пішла у самоврядування після Майдану, коли зневірилася у дієвості чиновників будувати нову країну. Я зрозуміла, що потрібно щось з цим робити. В такій ситуації єдине правильне рішення – зробити щось самій. І хоча я не хотіла і не планувала займатися «політикою», але іншого виходу тоді не було. Мої пріоритети та цінності залишились тими ж, поле діяльності стало просто ширше. Якщо громадська робота – це переважно локальні ініціативи, то зараз моя робота стала системною на рівні міста. Всі хороші ініціативи і справи, які вдалося реалізувати за період моєї громадської діяльності чи в Ірпінській міській раді, і досі працюють. Просто зараз стало легше допомагати людям.

Які Ваші плани на найближче майбутнє – професійні й особисті?

Я бачу Україну в Євросоюзі, а себе - депутатом Європарламенту. А чому б і ні? Просто треба розуміти, якщо наші думки позитивні, то треба докладати максимум зусиль на цьому шляху. Я знаю, що потрібно нашій країні, які зміни та нововведення. Щодня я працюю на краще майбутнє для наших дітей саме в Україні, і щиро вірю в наш успіх. Україна – європейська країна з колосальним потенціалом, і все у нас вийде.

Як Ви уявляєте щастя і особисте зокрема?

Щастя – це коли у тебе в серці любов, ти любиш світ, людей навколо себе… це щастя. Але у нас, на жаль, часто пріоритети не зовсім правильні: ми думаємо, що станемо щасливіші, коли буде більше грошей і матеріальних благ, чи з’явиться особлива людина поруч, чи нова сходинка у кар’єрі. Щасливою людиною можна бути тут і зараз. Сьогодні, наприклад, гарний день, хороша погода, світить сонце… Ось щастя! На жаль, наші батьки нас не навчили бути щасливими з середини. Ми думаємо, що завтра може буде краще, звикли скаржитись, ми просто не вміємо працювати зі своїми внутрішніми ресурсами. Мені здається, чим більше я віддаю позитиву, тим більше мені його повертається. Я вважаю, що мені дуже пощастило в житті.