Американка з Корпусу Миру полюбляє українські налисники

інтерв'ю

Співпраця із зарубіжними громадськими організаціями і фондами для Ірпеня – явище вже звичне. Зарубіжні волонтери бачать великий потенціал у невеличких містах, які швидко розвиваються. Вже майже півроку в Ірпені працює волонтер Корпусу Миру Еммері Бракке. Своїми враженнями про місто, ірпінчан, українську мову вона поділилася з редакцією 04597.com.ua.

Чим вразив Ірпінь американку, а що не сподобалося дізнавався арт-директор редакції Андрій Гаєв. Дякуємо "Стокгольм студії" за надання приміщення для інтерв’ю.

Андрій: Еммері, як сталося, що Ви переїхали в Ірпінь?

Еммері: Я є волонтером Корпусу Миру і вирішила приїхати в Україну. Працюючи в Корпусі Миру можна вибрати країну, але не місто. Після приїзду в Україну для всіх волонтерів провели велику конференцію і нам повідомили, хто в якому місті буде. Це було трохи смішно, адже конференція проходила в Ірпені – всі питали: «Де ти будеш?», «В яке місто ти збираєшся?», а потім я почула: «Еммері, ти будеш в Ірпені!». Отже, Корпус Миру прийняв за мене рішення, виходячи з моїх інтересів і мого досвіду, вони вирішили, що я буду найкращим волонтером для спільноти Ірпеня.

Андрій: Розкажіть трохи про себе.

Еммері: Ок, я – волонтер Корпусу Миру. Мені 26 років. Проте я дізналася, що в Ірпені люди думають ніби я набагато молодша. Я зі штату Род-Айленд в США, але жила в різних місцях: Каліфорнії, штаті Юта, зовсім недавно у Бостоні. Маю ступінь бакалавра, вивчала музику та кіно. Після закінчення навчання, займалася маркетингом подій. Але довелося залишити цю роботу, щоб працювати на кінофестивалі в Сандансі протягом 2 років.

Андрій: Чи правда, що ваші предки вихідці з України?

Еммері: Так, в мені суміш багатьох національностей. Мама має ірландське коріння, батько – українське, російське та норвезьке. Його мати, бабуся Ірен, народилася в Україні. В неї була велика родина, вони жили в Україні, коли вона була ще маленькою.

Андрій: Ваша бабуся жила тут?.. в який час?

Еммері: Ой, на початку 1900-х років. Як би вона була жива, то зараз їй було б близько 85 років? Ще коли вона була маленькою, її родина переїхала до Канади, в ту частину, де проживає українська діаспора. Тому вони зберегли багато традицій. Мої родичі ще й досі розмовляють українською і готують українські страви ... це в моїй крові!

Андрій: Чим Ви займаєтесь в Ірпені зараз?

Еммері: Мені подобається навчатись на шляху до того, що я буду робити. Корпус Миру обирає організацію для співпраці – мені випала Ірпінська міськрада. Але моя справжня робота полягає в тому, щоб знайти конкретну справу та спробувати допомогти громаді. Зараз я провожу англійські клуби, деякі з них розмовні, деякі – освітні. Просто намагаюся допомогти... Я вже провела кілька тренінгів для молодіжного лідерства. Зараз шукаю напрям для своєї роботи – у громади багато розмов, але досі реалізовано мало проектів. Я хочу їм допомогти.

Андрій: Є успіхи?

Еммері: Я думаю, мої клуби дійсно чудові. Це клуб спілкування для підлітків і клуб на вихідних… Щочетверга у приміщенні міської ради відбувається speakingclub, це вже сформована група дітей, я знаю їх імена і чим вони займаються. Для мене це надзвичайно важливо, я з нетерпінням чекаю спілкування з ними щотижня, це дуже цікаво.

Андрій: Як складаються стосунки з місцевими жителями?

Еммері: Добре! Мешканці Ірпеня – приємні та доброзичливі, мені легко вдається знайти спільну мову. Ті, з ким мені довелося спілкуватися ставилися до мене привітно, що дуже важливо під час адаптації до нового місця, коли не знаєш нікого.

Андрій: Яка, на Ваш погляд, різниця між Україною та Сполученими Штатами? Наприклад, у способі життя.

Еммері: Мені важко узагальнити. Це один з найбільших викликів для мене тут. Мене запитують: «Розкажіть, як в Америці», але навіть в Америці люди відрізняються один від одного. Наприклад, моє життя в Бостоні абсолютно відрізнялося від життя в штаті Юта. Я не бачила всю Україну, але розумію наскільки вона різноманітна, як і моя країна, припускаю, що люди в різних частинах країни фактично живуть по-іншому.

Андрій: Можливо, є якісь цікаві моментів у нас, які Вас шокували?

Еммері: Та не було нічого шокуючого, є просто незначні відмінності. Наприклад, базари, відкриті ринки і люди, які продають їжу на вулицях... Це не дуже поширено в Америці. Але мені це подобається. В Америці також є ринки фермерських господарств, але вони лише влітку. Я вперше побачила базар, який працює цілий рік.

А ще у вас зовсім інший транспорт. В Америці немає залізничної системи, наші поїзди використовуються не часто. А в Україні ж подорожі на поїзді досить популярні.

Андрій: Кожен їде у власному авто (в Америці).

Еммері: Так, всі їздять або літають. Можна літати до всіх великих міст Америки, тому люди не використовують потяги часто. А мені подобаються поїзди, це круто.

Андрій: Мені також подобаються поїзди. Що Вам подобається в Україні, а що не подобається?

Еммері: Для мене головне – це архітектура, адже Америка не має такої багатої і давньої історії як Україна. Для мене цікаво просто відвідати такі міста як Київ та Одеса, побачити скільки років будівлі. Мені подобається у вас мандрувати з одного міста в інше, у нас цього немає. Там, де я виросла, якщо не було автомобіля, нікуди не потрапиш. У нас не було автобусів, навіть не було багато тротуарів, тому пішки не ходять. Саме за це я люблю невеликі міста, схожі, наприклад, на Ірпінь, де можна просто пройтися.

Читайте також: Американська мрія, або історія успіху забудовника з Бучі

Андрій: Ви вивчаєте українську мову тут? Це легко?

Еммері: Так, вивчаю. Корпус Миру допомагає нам вивчати українську мову. Перші три місяці мого перебування в Україні я вчила українську – я вперше прибула у вересні, а приїхала в Ірпінь у грудні. Протягом трьох місяців щодня по чотири години у нас були уроки з мови.

Андрій: Багато вдалося вивчити?

Еммері: Я можу багато чого зрозуміти. Коли я потрапила в Ірпінь, я намагалася застосувати те, що вивчила. Але це важко. Зараз я займаюсь з репетитором приблизно раз на тиждень впродовж години – словник, вимова…

Андрій: Так важко?

Еммері: У кожного є різні проблеми з мовою. Для мене виклик – граматика. Багато американців вважають, що слов'янську мову дуже важко вимовляти. Я не думаю, що це складно, але мені важко запам'ятати структуру.

Андрій: Структуру слів?

Еммері: Закінчення у словах. В англійській мові такого немає. Наприклад, «молоко» і «молоком». Американці не розуміють, коли змінювати закінчення. Це дуже важко для мене. Але мені подобається українська мова – це одна з причин того, чому я обрала цю країну.

Андрій: Ваша улюблена страва в Америці та Україні?

Еммері: Мені дуже подобається українська кухня взагалі, найулюбленіші поки що – налисники. Найбільше, чого мені не вистачає з американської їжі – це мексиканська їжа. У липні я їду ненадовго до Америки і це перше, що я хочу скуштувати...