На початку XX століття конструктори двигунів внутрішнього згоряння зіткнулися з проблемою детонації палива в циліндрі. Щоб підвищити потужність двигуна, вони збільшили ступінь стиснення суміші. Ефект виявився несподіваним: бензин згорав дуже швидко, вибухоподібно — поршень за цей час майже не встигав переміститися і тому опинявся під величезним навантаженням.
Було потрібно ввести якусь кількісну характеристику детонаційної стійкості палива. Такою характеристикою стало октанове число, яке визначається порівнянням досліджуваного палива з еталонним паливом. В якості первинних еталонів служить октан, висока детонаційна стійкість якого умовно прийнята за 100 пунктів шкали октанового числа, і гептан, детонаційна стійкість якого прийнята за нуль. Таким чином, бензин з октановим числом 95 відповідає суміші 95% ізооктану і 5% гептану.
На нафтоперегінних заводах використовують два методи визначення октанового числа бензину: моторний і дослідницький. Моторний метод імітує рух автомобіля по шосе при роботі двигуна на максимальній потужності. При дослідному методі створюються умови більш м’які, відповідні міській їзді, і в цьому випадку октанове число виходить більше. Стандарт вимагає приводити обидва числа, але на бензоколонках зазвичай вказується октанове число, отримане дослідним методом.
Звідси випливає, що при далеких поїздках доцільно додавати в бак бензин з більш високим октановим числом.
