Події, які змусили мене звернутися до НАБУ: Потоцький про корупційний скандал у Мироцькому

«04597» вже писав про подробиці обставин під час отримання хабаря головою Мироцької сільської ради, що водночас також є  членом виконавчого комітету Бучанської міської ради.

Нагадаємо, що голова Мироцької сільської ради  Олександр Деревинський 25 травня 2018 року був затриманий детективами Національного антикорупційного бюро України під час отримання неправомірної вигоди (хабаря) в розмірі 90 тис. дол. США. Разом із головою села Мироцьке був також затриманий громадянин України Андрій Гриневич, який в даній ситуації відігравав роль пособника (посередника) Олександра Деревинського.

Днями у Фейсбуці свою позицію та всю хронологію по даній справі виклав Сергій Потоцький, який є фігурантом справи і з якого вимагали хабар Деревинський та Гріневич. Нижче пропонуємо фактаж Потоцького у повному обсязі.

Наприкінці 2005 року на кошти приватних інвесторів, а пізніше на банківські кредити, я почав купувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення (паї) на території Мироцької сільської ради уздовж струмка з метою будівництва котеджного містечка з каскадом озер. Загалом до 2008 року мені вдалося викупити близько 30 га землі та залучити інших інвесторів по договорах спільної діяльності, які викупили ще близько 20 га.

Для втілення моїх задумів потрібно було розробити та затвердити детальний план території.

Отримавши у травні 2006 року необхідне рішення сільської ради (попереднє) я звернувся до проектного інституту. Але виявилося, що мої ділянки розташовані за межами населеного пункту і в такому випадку потрібно було ще рішення районної ради. Затверджувати детальний план на той час також мала районна рада, а потім ще й обласна.

Крім того, за межами населеного пункту змінити цільове призначення земельних ділянок можливо було тільки під садівництво, що, на той час, не дозволяло прописуватись на таких ділянках та продавати їх іноземцям.

”Вартість” рішень районної та обласної рад, яку мені повідомили кілька незалежних компетентних джерел, складала орієнтовно 200 доларів за сотку. Тобто, наприклад, за 50 га – 1 мільйон доларів!

Альтернативою такому шляху зміни цільового призначення була розробка генерального плану села, який би передбачав розширення меж села, розробку та затвердження проекту землеустрою по зміні меж села та подальша розробка детального плану території та затвердження його на сільській сесії.

Проконсультувавшись про вартість проектних робіт, яка мала бути на порядок менше, ніж “побажання” району та області, та заручившись підтримкою голови Мироцької сільської ради Іваненко Ніни Іванівни, я вирішив піти по шляху розширення меж села.

З боку сільської ради мені надавались усі необхідні рішення, звернення та будь-яка інша допомога. Але бюджет села на той час був повністю дотаційним і фінансування проектів з нього було неможливим.

На моє прохання Ніна Іванівна зібрала найбільших землевласників, які були зацікавлені у розробці генплану та введенні їх ділянок у межі села. Це були власники ділянок, які були розташовані на схід та північ від старої частини села. Всі вони погодились прийняти участь у фінансуванні проектів пропорційно площі їх ділянок, але далеко не всі згодом внесли необхідні внески.

Пізніше до сільської ради звернулися власники ділянок у північній частині села з проханням включити верхнє поле в межі проектування. Вони надали деяку допомогу селу і межі проектування були розширені до річки Рокач.

В усіх договорах на виконання проектних та вишукувальних робіт Мироцька сільська рада була Замовником, а я був Платником.

Переважним чином через корупцію, погодження генерального плану зайняло близько 3-х років, під час яких в проект вносилось кілька коригувань, за які потрібно було сплачувати додатково.

Крім того, на прохання голови сільської ради Іваненко Н.І. за мій рахунок було розроблено два детальних плани території земель запасу сільської ради площею 25 та 14 га, завдяки яким близько 250 мешканців села Мироцьке отримали земельні ділянки. Особистого інтересу в даних проектах у мене не було і компенсувати мої витрати мені пообіцяли земельними ділянками. Але я їх так і не отримав.

Наприкінці 2008 року через фінансову кризу в мене повністю вичерпались як кошти приватних інвесторів, так і кредитні кошти. На той час на всі проекти для села та їх погодження мною було витрачено близько 150 тис. доларів.

У 2008-2010 роках до процесу погодження проектів долучились Катерина Павлюк та Віталій Дубовий, який профінансував подальші витрати на погодження проектів (більше 200 тис. доларів). За договором укладеним між Мироцькою сільською радою та ТОВ «Рокачбудінвест», співзасновниками якого вони були, в разі успішного затвердження генерального плану та нових меж села, працівники «Рокачбудінвест» мали отримати земельні ділянки загальною площею 46 га, які розташовані у північно-західній частині території Мироцької сільської ради між лісом та р. Рокач (проектна межа на той час обмежувалась річкою Рокач, а зусиллями Павлюк вона була розширена до межі Клавдієвського лісгоспу, в тому числі додались і вказані 46 га).

У 2009 році генеральний план села нарешті було затверджено та розроблено проект землеустрою по зміні межі села Мироцьке.

У 2009 році було зібрано усі необхідні погодження та проект було подано на затвердження до Києво-Святошинської РДА. Але протягом тривалого часу без вмотивованих причин його так і не було затверджено, а подані в РДА документи згодом були “загублені”. За проходження району та області в мене тоді вимагали 1,5 млн. доларів.

У 2012-2013 роках відбувалися спроби приєднати село Мироцьке до міста Буча. В разі здійснення цих планів уся територія Мироцької сільської ради опинилося б у межах міста Буча і затвердження проекту землеустрою по встановленню нових меж села втратило би сенс. Але цього не відбулося.

У 2013 році суттєво змінилося земельне та містобудівне законодавство і проект встановлення меж села більше не потребував затвердження на сесії обласної ради. Тому у 2014 році я ініціював відновлення зусиль по затвердженню проекту розширення меж села.

Джус Ольга Миколаївна, на той час голова сільської ради, надала мені необхідне рішення сесії та доручення. Я подав до районної ради копію розробленого у 2009 році проекту. Але на земельній комісії нам повідомили, що проект застарілий і висунули вимогу привести його у відповідність до чинного законодавства. Я зібрав кошти з кількох власників земельних ділянок та в проект землеустрою були внесені необхідні зміни і у вересні 2015 року його було повторно подано на погодження до РДА.

На виборах у жовтні 2015 року новим головою села став Деревинський Олександр Володимирович. Я знав, що він був депутатом при Іваненко Ніні Іванівні і разом з Оленою Гриценко та Віктором Животовським, які тоді були членами земельної комісії, входив, як кажуть, в її команду. Тому я був впевнений, що мені зарахуються всі мої зусилля по розширенню меж села і що я в подальшому матиму таку ж підтримку з боку сільської ради, як і від Ніни Іванівни.

Згідно законодавства ми мали отримати висновок РДА протягом місяця, але отримали його лише у лютому 2016 р. Експертизу проекту ми проходили також 6 місяців. Отримавши на початку вересня 2016 р. з третьої спроби позитивний висновок експертизи і маючи висновок РДА (у формі Розпорядження) я звернувся особисто до голови райради Тігова. Він дав необхідні розпорядження і наш проект винесли на розгляд земельної комісії, в якій, як депутат райради, прийняла участь Олена Гриценко. Отримавши позитивний висновок комісії наш проект внесли в порядок денний вересневої сесії 2016 року.

Але, нажаль, та сесія розпочалась вранці зі спроб зняти голову ради Тігова і була зірвана, а ввечері депутати зібрались знов, обрали головою Гедульянова і зняли наше питання з порядку денного.

Про це наступного дня мене повідомив Деревинський. Він також повідомив, що наше питання було зняте з порядку денного у зв’язку з відсутністю висновку РДА.

Я звернувся до юридичного відділу інституту «Землеустрою», який розробляв наш проект, і мені надали витяги з законодавства про те, що перше Розпорядження голови РДА, яке ми отримали ще у лютому, і є тим необхідним висновком адміністрації і що додаткового висновку не потрібно.

З цими витягами я звернувся до начальника юридичного відділу РДА за роз’ясненнями, але вона направила мене до радника голови РДА Камінського О.О. Я пішов до голови РДА Смірнової, але в приймальній мене перехопив Камінський і запропонував звертатись за роз’ясненнями до голови села. Деревинський повідомив мені, що в районі йому пояснили, що “просто так” нам проект не затвердять і що він має знайти “інвестора”, який би сплатив 200 тис. доларів. Також він сказав мені, що вже знайшов такого “інвестора”, власника земельної ділянки в Мироцькому, і щоб я не втручався і не псував йому відносини с керівництвом району.

Я був шокований і намагався переконати Деревинського, що після загибелі небесної сотні на Майдані та тисяч людей у війні на сході країни, це абсолютно неприпустимо. Що у мого однокласника 9 травня 2014 року загинув син (Родіон Добродомов), захищаючи Маріуполь. Він був однолітком мої старших доньок і, якби в мене були сини, то вони могли опинитися на його місці. Що я тепер категорично проти таких методів. Що настали нові часи і можна надати розголосу цій історії через ЗМІ, звернутися до керівництва області, правоохоронних органів. Але Деревинський сказав, що йому обіцяли виділяти бюджетні кошти з районного бюджету на ремонт доріг та інші потреби села в разі “слухняної” співпраці з ними.

Я попросив Деревинського зконтактувати мене з цим “інвестором” аби спробувати переконати його не витрачати такі кошти і надати мені можливість довести справу самому.

Так я познайомився з Андрієм Гриневичем. Вислухавши мою позицію він заявив, що мені в жодному разі не вдасться затвердити проект моїми методами, а він вже про все домовився і тільки так і буде. На моє питання скільки в нього в Мироцькому землі і як він сподівається повернути такі кошти, він сказав, що у нього одна ділянка 3 га, але “інвестиції” він планує повернути та ще й заробити отримуючи по 30% землі з усіх власників, чиї ділянки ввійдуть до нової межі села. І одразу почав вимагати ці 30% з мене (а я повідомляв, що загалом контролюю 50 га). Я розповів Гриневичу про те, скільки років я вже займаюся генпланом села та проектом розширення меж і скільки коштів я на це витратив, на що він відповів, що це було вже давно і зараз вони все одно розробляють новий генплан, а межі затвердить саме він і це буде виключно його заслуга. Я категорично відмовився і поїхав до Деревинського скаржитися на таку зухвалу вимогу. Але не тільки не почув від нього здивування чи осудження, а навпаки Деревинський підтвердив, що дійсно 20% Гриневичу за вирішення питання меж в районі і 10% “на село” – це якраз те, що треба!

Після цього Гриневич знов приїхав до мене в Бучу (де я на той час працював) і в присутності чотирьох моїх співробітників знову вимагав 30% землі. В подальшому кілька разів в присутності кількох людей, з якими я приїжджав до сільради з метою поспілкуватися виключно з головою, в кабінеті голови сільради опинявся Гриневич і в присутності голови вів перемовини як господар села. Так само вони удвох вимагали хабара і від інших людей. Отримавши від мене чергову відмову, Гриневич повідомив, що йому в районі пообіцяли 50 мільйонів грн. фінансування на село Мироцьке і що за ці кошти він буде займатися будівництвом комунікацій. Я сказав, що готовий обговорити питання обміну землі на комунікації і ми домовились, що якщо до моїх ділянок буде підведено асфальтовану дорогу, газ, електрику, воду та каналізацію, я готовий заплатити 20% землі, тобто 10 га з 50.

Після цього 20 грудня 2016 року у першій половині дня відбулась сесія районної ради, на якій затвердили наш проект розширення меж. А вже у другій половині того ж дня Гриневич показав мені оригінал вже підписаного головою ради Гедульяновим рішення районної сесії (зазвичай рішення можна отримати лише на 10-й день після сесії) і став вимагати від мене погоджених 20% землі.

Я підтвердив свою готовність віддати землю, але не вперед, а лише в обмін на комунікації. Після цього і Гриневич особисто, і вдвох з Деревинським, в тому числі в його кабінеті в сільраді, неодноразово вимагали від мене 20% землі та погрожували, що в разі відмови, вони на всіх моїх ділянках в новому генплані запроектують парк, що унеможливить зміну їх цільового призначення під забудову.

На початку квітня 2017 року за 10 хвилин до початку установчих зборів нової громадської ради Києво-Святошинського району, членом якої я мав стати, я зателефонував Деревинському і сказав, де я і що на цих зборах присутнє керівництво району, представники ЗМІ, кілька десятків громадських активістів району. І я запитав, як він поставиться до того, якщо я попрошу мікрофон і всім присутнім заявлю, що дехто Гриневич стверджує, що він заплатив за затвердження меж села Мироцьке 200 тис. доларів (пізніше вони вже казали про 125 тисяч) і тепер разом з головою села вимагають з мене та інших землевласників по 30% землі. Деревинський сказав, що ми ж іще ні про що остаточно не домовились і пообіцяв врегулювати це питання.

Після цього вони на деякий час від мене відчепилися і в квітні 2017 року від свого імені та за дорученням від кількох інших землевласників я написав заяви на отримання дозволів на розробку детальних планів території. Але мені в цьому відмовили. Згідно статті 15 Закону України «Про звернення громадян» Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посланням на Закон і викладанням мотивів відмови, а також із роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

В подальшому і на мій проект, і на інші проекти за моїми заявами по кілька разів сесії відмовляли в наданні рішень на розробку проектів. Але ЖОДНОГО разу я не отримав письмового рішення про відмову з посиланням на Законодавство. Кожного разу при відмові під час сесій лише приймали рішення перенести питання до затвердження проекту змін до генплану села. Але в селі є затверджений (завдяки моїм зусиллям), а значить діючий, генеральний план села і згідно чинного законодавства він діє безстроково і законних підстав відмовити у наданні рішень у сільради немає.

Після відмов на квітневій сесії Гриневич з Деревинським пояснили мені, що таким чином вони хотіли продемонструвати, що у них повністю керовані депутати і запропонували мені за мій проект надати їм хоча б три ділянки по 25 соток (для Деревинського, Гриневича та його компаньйона, який має високу посаду у поліції, і який надав частину коштів на затвердження меж в районі). Я змушений був погодитись, після чого вони пообіцяли надати необхідні рішення. Для інших землевласників вони висунули окремі вимоги.

Але на наступній сесії на початку червня необхідні рішення знову нікому надані не були. На земельній комісії перед сесією не тільки голова села, а й депутати повідомили мені, що “просто так” ніхто голосувати не збирається, що я та інші землевласники повинні допомогти селу. Після цієї сесії я зустрівся з Деревинським і показав роздруковані статті Кримінального Кодексу та запитав, чи усвідомлює він, що за такі його дії передбачена кримінальна відповідальність? Що буде з його дітьми, якщо його посадять?

Лише на третій сесії 6 липня були надані рішення по тим проектам, по яким було отримано згоду від власників земельних ділянок на виконання умов Деревинського та Гриневича.

По моєму проекту 90 га мені було знову відмовлено. Крім того, було відмовлено ще одному землевласнику, який має близько 40 га землі. Цей власник, в принципі, не заперечував проти надання допомоги селу, але запропонував зробити свій внесок проектом водопостачання та водовідведення на все село (його фірма саме цим і займається для промислових об’єктів та населених пунктів), а потім обіцяв допомогти із залученням бюджетних коштів та коштів спеціалізованих фондів на реалізацію цього проекту. На це мені Деревинський відповів: «Навіщо мені оплата проектами? Я можу профінансувати проекти і за рахунок бюджетних коштів. Я вклав свої власні кошти в ремонт сільської ради, які я маю повернути, і в мене також є зобов’язання перед Гриневичем по поверненню йому сплачених в район коштів за розширення меж села». Після цього я ще 3 рази писав заяви від цього землевласника, але так і не отримав дозвіл на розробку ДПТ.

Коли я шукав проектну організацію для проектування детальних планів території на які були отримані дозволи на проектування і зібрав кілька пропозицій, але Гриневич запропонував власних знайомих - ТОВ «Аланік» (з міста Бровари). Вартість робіт цієї фірми спочатку в 1,5 рази перевищувала найкращу з отриманих мною пропозицій, але Гриневич сильно наполягав саме на цій фірмі і погрожував, що сільрада ні з ким іншим договір не підпише. Після моєї відмови Гриневич повідомив, що «Аланік» погодився знизити ціну до найкращої пропозиції і пообіцяв виконати роботи протягом 1,5 місяця, тобто удвічі швидше ніж решта організацій. Тоді я погодився і ми підписали договір, за яким роботи мали бути виконані до 1 вересня 2017 р. Крім того, вони погодилися розробити також і мій проект на 90 га по наявному в мене попередньому рішенню сесії від 2006 року.

Проте вчасно проектні роботи не були виконані і згодом з’ясувалося, що у вартість робіт Гриневичем було закладено 25% “відкату”, яким від ділився з Деревинським.

До грудня 2017 року я намагався домогтися від ТОВ «Аланік» виконання робіт, але вони двічі піднімали ціну і я, як Платник за договором письмово повідомив сільраду про невиконання ними зобов’язань і розірвання договірних відносин. Після цього наші стосунки з Гриневичем було розірвано.

Я домовився з іншою проектною організацією, яка розробляла нам проект змін до генплану села, про розробку детальних планів. Але вони відмовилися розробляти мій проект по старому (попередньому) рішенню. Тому у грудні я знову звернувся до сільської ради з проханням надати мені дозвіл на розробку ДПТ. Перед тим я надрукував «Звіт про фінансування генерального плану села Мироцьке», де виклав мої витрати на генплан, проект меж та 2 детальних плани для села. Цей документ я надіслав Олені Гриценко. Також я поспілкувався про це з Іваненко Ніною Іванівною та Віктором Животовським. У всіх я запитував, чи вважають вони, що все викладене мною правда? І вони це підтвердили. Я також просив у них поради, як мені вплинути на Деревинського, і просив їх з ним поговорити. Перед сесією я передав Звіт і Деревинському. Олена Гриценко поспілкувалася з Деревинським перед сесією, але сказала мені, що вона нічого не може вдіяти і що занадто великий вплив на голову має Гриневич. Безпосередньо на сесії при розгляді мого питання я спробував розповісти всім депутатам про мій внесок в проекти для всього села і отримати хоча б їх підтримку, але мені відповіли: «А що нам з того? Що отримало село від моїх проектів?». І ніхто з присутніх депутатів та членів виконкому мене не підтримав.

Крім того, перед сесією я підготував та передав голові та бухгалтеру сільської ради документ під назвою «ЗИСК ВІД РОЗВИТКУ ВВЕДЕНИХ В МЕЖІ СЕЛА ТЕРИТОРІЙ ДЛЯ СЕЛА ТА ЙОГО МЕШКАНЦІВ», де повідомив, що надходження до бюджету села можуть підвищитись в кілька десятків разів за рахунок:

• збільшення податку на землю після зміни її цільового призначення приблизно у 30 разів;
• сплати пайової участі при будівництві об'єктів;
• податку на новозбудовану нерухомість;
• податку від підприємницької діяльності (яка обов'язково має з'явитися на землях промисловості та в якості об'єктів інфраструктури на житлових територіях);
• податку з доходів фізичних осіб від новоутворених робочих місць, сотні й тисячі яких обов'язково з'являться як під час будівництва нових об'єктів, так і після введення їх в експлуатацію (значну кількість цих робочих місць змогли б зайняти мешканці села);
• збільшення мита від купівлі-продажу земельних ділянок та нерухомості.

За рахунок збільшення доходів бюджету з'являться нові можливості фінансування та реалізації програми соціально-економічного розвитку села. У більш розвиненому населеному пункті підвищиться привабливість і, відповідно, ринкова вартість будинків та земельних ділянок в старій частині села, що надасть його мешканцям нові можливості покращити своє матеріальне становище.

Не зважаючи на всі мої аргументи я знову отримав відмову. У 2006 році я отримав необхідні технічні умови і замовив проект трьох озер, який надав розробнику генерального плану села, і ці озера були передбачені генпланом і затверджені разом з ним.

У 2008 році я підписав договір з фірмою «Меліоратор» на будівництво трьох озер і протягом шести місяців було виконано майже дві третини усіх робіт. Але наприкінці року розпочалася фінансова криза і в мене закінчилися усі кошти. Роботи були припинені і в мене залишився чималий борг перед «Меліоратором» за фактично виконані роботи. 13 листопада 2017 р. відбулись громадські обговорення проекту змін до генплану села Мироцьке, в якому так само були запроектовані три моїх озера. Але у грудні 2017 року один з моїх інвесторів Садович, власник чотирьох ділянок (загальною площею близько 11 га, які входять до складу мого проекту 90 га) звернувся до Деревинського з бажанням змінити цільове призначення своїх земельних ділянок і той дав йому телефон Гриневича, який охоче взявся за цю роботу.

На початку січня 2018 р. в інституті, який розробляв проект змін до генплану, я випадково побачив, що в проекті генплану більше немає ані моїх трьох озер, ані зони відпочинку між ними. Мені показали листа від голови сільської ради на ім’я директора інституту від 14 грудня 2017 р. з проханням прибрати з проекту мої озера. Ще раз хочу звернути увагу, що ці озера були в діючому генеральному плані, вони були представлені в проекті змін до генплану на громадських слуханнях, на яких не було жодних зауважень до вказаних озер. Це питання не розглядалось на сесії. І цей лист голови, явно чимось вмотивований, є нічим іншим, як перевищенням своїх службових повноважень.

Я письмово звернувся до сільської ради з викладенням вищеперерахованих обставин, додав копії документів та попросив надіслати листа в інститут з проханням повернути озера в проекті генплану. Але це питання винесли на сесію наприкінці січня і мені було відмовлено (знову ж таки без надання письмової відповіді з посиланням на закони)! Тому я змушений був звернутись за підтримкою до голови компанії «Меліоратор» Яцюка Василя Петровича, до «Облводгоспу», я вивчив і зробив витяги з усіх законів, що стосувались цього питання, після чого я зустрівся з Деревинським і повідомив його, що готовий писати в правоохоронні органи та всі інші інстанції, але я в цьому не зацікавлений. Тому пропоную йому сказати, ЩО він хоче, аби повернути в проект генплану озера та сприяти затвердженню мого детального плану 90 га в такому вигляді, як це потрібно мені. Він сказав, що хоче один гектар землі.

На той момент, у зв’язку з неповерненням кредитів, виконавча служба вже забрала в мене автомобіль, гараж, виставляла на продаж квартиру матері (мені вдалося заблокувати це шляхом прописки туди неповнолітньої дитини) і оцінила вже одну ділянку майже за безцінь (сільгоспземля зовсім не користується попитом) з метою її продажу. Я розумів, що зволікання може призвести до втрати усіх моїх активів, тому я погодився на вимогу Деревинського.

Після цього, не виносячи це питання на сесію, Деревинський надав мені листа на інститут з проханням повернути в проект генплану озера (що і було зроблено), 1 березня мені надали рішення сесії на розробку мого ДПТ, також було підписано договір на виконання проектних робіт, викопіювання з генплану та завдання на проектування. Деревинський навіть підписав мені листа, яке я надав в банк та в ДВС про те, що мій детальний план буде затверджений протягом 1,5-2 місяців і ним передбачається зміна цільового призначення землі під забудову.

У середині квітня, погодивши дату проведення громадських слухань з інститутом та Деревинським, я дав оголошення в районній газеті про проведення слухань 10 травня. Та після цього на публічній кадастровій мапі я побачив, що ділянки Садовича, дві з яких виходять на моє середнє найбільше озеро, вже поділені на маленькі ділянки, але без врахування озер. Я написав йому про це електронного листа і попередив, що не можна міняти цільове призначення під забудову тих чотирьох маленьких ділянок, які виходять, згідно мого проекту ДПТ, на озеро.

Після цього я зателефонував Деревинському і запропонував зустрітися, маючи намір повідомити його про проблему з Садовичем і, враховуючи нашу угоду про 1 га, просити сприяти мені у вирішенні цього питання (звичайно на мою користь). Вирішення конфліктних ситуацій в містобудівній сфері – це компетенція органів місцевого самоврядування. Але Деревинський прийшов на зустріч з Гриневичем та представниками ТОВ «Аланік». Останні троє почали погрожувати мені, що, якщо я буду перешкоджати їм завершити справи з Садовичем так, як вони почали, то я не затверджу в селі ані свій проект, ані будь-який інший. На мої спроби апелювати до законодавства вони заявили, що “я можу засунути собі закони куди подалі, а в них є адмінресурс і я нічого не вдію”. На мої аргументи, що в мене вже є рішення на всі 90 га, підписані договір та вихідні дані, призначено громадські слухання, вони повідомили, що громадських слухань не буде, про що вони вже дали відповідне оголошення в газеті. Деревинський не дочекався кінця нашої розмови і пішов. Я не став довго сперечатися, сподіваючись, що як тільки мені вдасться поспілкуватися з Деревинським наодинці і нагадати про нашу домовленість про 1 гектар, проблему буде вирішено.

Наступного дня 27 квітня я приїхав в сільську раду і спробував обговорити це питання. Але Деревинський постійно відволікався і в решті решт кудись поїхав. Ввечері я зателефонував йому і сказав, що ми так і не завершили розмову, і попросив призначити будь-який час та місце, щоб нам ніхто не заважав і він нікуди не поспішав. Він запропонував під’їхати до нього в село в суботу 28 квітня. На цій зустрічі він підтвердив, що дійсно дав оголошення в газету про скасування громадських слухань мого проекту і повідомив мене, що йому ніби то в районі сказали, що 1 гектар з 90 – це дуже мало, і що потрібно віддати 10% площі, тобто 9 га.

Я нагадав про нашу останню домовленість, що з 90 га, на які я розробляю проект, тільки 30 га мої, але вони розкидані серед цих 90 га. На це він відповів, що тоді я можу розробити проект лише на свої ділянки. На моє зауваження, що вже є рішення сільради на всі 90 га, підписані договір на розробку проекту та вихідні дані, він сказав, що ми все переробимо і лише ті площі будуть затверджені, за які буде заплачено.

Я також нагадав, що на все моє майно накладено кілька арештів, що нещодавно виконавча служба вже оцінила мою першу ділянку і вона в будь-який день може бути продана за безцінь і так можуть бути продані всі мої ділянки одна за одною, що місяць тому банку якимось чином вдалось виписати мою дитину з квартири матері і я вже отримав листа про призначення оціночної компанії, а це означає, що за 1−2 місяці вона також буде продана. А в моєї матері дуже хворе серце і вона просто це може не пережити.

На все це Деревинський відповів: «Навіщо ти розказуєш мені про свої проблеми, я ж тобі про свої не розказую. Так що думай». 3-го травня я попросив Деревинського назвати суму, яка його влаштує аби я спробував знайти інвестора, так як усе моє майно разом з ділянками під арештом і я не зміг би віддати ділянки навіть при великому бажанні. Того ж дня я випадково дізнався про призначену на 4 травня позачергову сесію сільської ради. На цій сесії депутати надали рішення на розробку детальних планів території Садовичу та іншим землевласникам, інтереси яких представляв Гриневич. Вочевидь, таким чином Деревинський з Гриневичем давали мені зрозуміти, що, якщо я не погоджуся на нові умови, то для Садовича вони розпочнуть проектування окремого ДПТ і воно може буди затверджене раніше ніж мій проект. У цьому випадку мій проект на всі 90 га вже затвердити буде неможливо. Мені потрібно було б отримувати нові рішення на розробку ДПТ на ділянки без Садовича.

До речі, на цій сесії депутати запитали також у Гриневича, чи буде допомога селу від цих землевласників, на що отримали від нього обіцянку обов’язково зробити внески. Після сесії я запитав у Деревинського, що він вирішив. Він відповів, що я маю все узгодити з Гриневичем. Залишившись зі мною наодинці, Гриневич назвав мені цифру 180 тисяч доларів, або 20 доларів за сотку. На моє питання, що входить в цю суму, він повідомив, що усі рішення сільради, необхідні для зміни цільового призначення землі. Тобто, крім проведення громадських слухань та затвердження ДПТ, це ще надання адрес земельним ділянкам та подальше затвердження проектів землеустрою по зміні їх цільового призначення.

Я сказав, що я зацікавлений затвердити проект на всі 90 га, але серед них лише 30 га мої і що я не буду змінювати цільове призначення одразу всіх ділянок, а буду робити це по одній. Тому я запропонував йому сказати, скільки буде коштувати лише затвердження ДПТ. На що він відповів – 90 тис. доларів, тобто 10 доларів за сотку. Я спробував поторгуватись, але марно. Крім того, Гриневич вимагав сплатити ці кошти наперед до проведення громадських слухань.

Під час тієї розмови Гриневич також мені повідомив, що ще з самого початку співпраці з Деревинським, вони домовлялись, що Гриневич не втручатиметься в бюджетні та інші питання села, але всі земельні питання буде вирішувати виключно він. Для прикладу він навів ситуацію з затвердженим в цей день на позачерговій сесії ДПТ площею 1,5 га для члену містобудівної ради області, на якій буде розглядатися генплан села. Гриневич сказав, що Деревинський вже кілька разів до цього питав в нього дозволу на затвердження цього проекту, але Гриневич не сильно звертав на це увагу і лише сьогодні почув, для кого і для чого це потрібно і тому погодився. Після чого проект і був затверджений.

Після цієї розмови, проаналізувавши останні півтора роки моїх марних зусиль домогтися бажаного результату, не знайшовши іншого виходу, я прийняв рішення звернутися до НАБУ і 7 травня написав відповідну заяву.

Подальші події, на даний час, є тайною слідства і я, поки що, не маю права їх оприлюднювати.

Хотів би ще додати, що жителі села Мироцьке не можуть не бачити покращення, які відбулись в селі останнім часом, і переважна більшість всю заслугу приписує діючому голові. Але потрібно взяти до уваги, що з початку 2017 року в країні вступили в силу нові закони по фінансовій децентралізації, завдяки яким багато податків та зборів стали залишатися на місцях. Місцеві бюджети населених пунктів, районів та областей зросли у кілька разів і ці кошти мають бути використані протягом поточного фінансового року.

Я пам’ятаю, що при Ніні Іванівні виключно дотаційний бюджет села складав 160−180 тис. грн. на рік. Зараз він складає кілька мільйонів. І сільрада має їх витрачати. Коли Деревинський йшов на вибори, в своїй програмі він обіцяв покращити життя села. Прийнявши на себе повноваження голови це стало його обов’язком. Але, чи дає це йому право, використовуючи свою посаду, набивати таким чином власний гаманець? Чи вже всі дороги в селі побудовані і відремонтовані? Чи збудовані тротуари, хоча б біля школи для безпеки дітей? Чи відремонтовані дамби? Чи вже забезпечені всі мешканці села централізованим водопостачанням та водовідведенням (у 20 км від європейської столиці!)? Чи придбаний будинок для сільського лікаря, відсутність якого вже коштувала життя кільком жителям села (цю проблему депутати обговорювали на кількох останніх сесіях)?

Я вважаю, що ні. Коли кажуть, що Україна одна з найкорумпованіших країн світу, ми всі обурюємося на керівництво країни, міністрів, народних депутатів та інших високопосадовців. Але коли хтось у маленькому селі отримує важелі впливу на прийняття важливих рішень, то він починає вважати, що має якимось чином компенсувати собі витрачений на служіння громаді час і сприймає це як норму. Але я вважаю, що це не правильно. Що це і є корупція. Що якщо кожен не змінить свого ставлення до цього явища, ми не побудуємо нову країну і жертви на Майдані та у війні з російськими окупантами виявляться марними.