Хрещення Русі: як світові церкви отримували автокефалію

Слово «автокефалія» асоціюється з болючою проблемою за національним і навіть політичними суперечностями. Але справа в тому, що Світове православ’я сьогодні організовано саме в 15 автокефальних церков. І кожна з них йшла своїм унікальним шляхом в цей історично сформований загальновизнаний тандем.

Абсолютно мирним було набуття самостійності хіба що перших найдавніших церков – Єрусалимської (перший єпископ апостол Яків), Кіпрської (заснована апостолом Варнавою), Антиохосьою (заснована апостолами Петром і Павлом в Антіохії на Оронте), Олександрійської (заснована апостолом Марком) і Константинопольської (заснована апостолом Андрієм Первозванним). Це без урахування Римської громади перших століть, а потім і церкви, яку, за католицьким переказами, окормляв апостол Петро.

У контексті першості з церковного права (зводу канонів) на сьогодні першою серед рівних є Константинопольська церква. Історично першою була і залишається Єрусалимська церква, заснована самим Спасителем.

Хрещення Русі: як світові церкви отримували автокефалію

***

Найбільш спокійно пройшла автокефалія Сербської церкви . Святитель Сава (в миру Ратко – син великого жупана сербської Стефана Немани) був змушений покинути Афон і займатися примиренням своїх ворогуючих братів в самій Сербії. Тим більше, що ця ворожнеча сформувалася і за релігійним принципом: один з братів насаджував католицизм. Треба було швидше об’єднувати воюючу старну. У 1219 році Сава клопотав у грецького імператора і Константинопольського Патріарха для Сербської Церкви право мати свого автокефального архієпископа, яким сам і став.

***

Політичними були причини набуття автокефалії Албанською церквою , стародавні громади якої довго перебували у віданні Охрідської архієпископії і пізніше – Константинопольського патріархату. Політична боротьба албанців проти турків у 1910 році не схвалювалась Константинополем, який і був якраз під заступництвом Османської імперії. Відразу після здобуття незалежності Албанії, в 1922 році, році уряд і народно-церковний собор проголосили автокефалію. Константинополь надав лише автономію. У 1929 році незадоволені керівники Албанської церкви, без погодження з Константинополем висвятили необхідну кількість єпископів для правового статусу Священного Синоду Албанської Православної Церкви. Разом з албанським королем Зогу вони оголосили автокефалію і тільки письмово повідомили Константинополь, а його представників вислали з країни.

Ніхто їх помісних церков не визнав цю автокефалію, Албанська церква стала гнаною. Новий лідер країни Енвера Ходжі , вирішив викорінити релігію жорстокими заходами: розстрілами та засланнями. В кінці 1970-х років було оголошено про остаточне викорінення всіх релігійних забобонів. Ситуацію не врятувало навіть визнання церкви та надання їй томосу в 1937 році …

Після смерті диктатора, в 90-е відновленням Албанської церкви знову займалися греки. Як і раніше, повністю грецький Синод викликав протести серед албанців. У 2006 році формально існуюча автокефалія здобула свою національну форму: до керівництва церкви прийшли молоді албанські священики, які отримали освіту в національній Духовній академії Воскресіння Христового Святого Влаша в Дурресе.

Хрещення Русі: як світові церкви отримували автокефалію

***

Повністю провладним було рішення про відокремлення від Константинополя Грецької (Елладської) церкви. Створення Грецького королівства в 1832 році , надихнуло баварських регентів проголосити автокефалію на чолі з малолітнім королем Оттоном I. Константинополь надав томос Греції тільки через 27 років .

***

Ще більш політичний характер у автокефалії Чеської православної церкви. Причому ініціатива належала Московській патріархії, всупереч створеній думці про її негативне ставлення до автокефалії.

Православ’я відродилося в цій католицької уніатської країні тільки в 19 столітті під заступництвом Сербської церкви. Під фашистською окупацією православні єпископи були страчені, церква заборонена, майно конфісковано. До кінця війни в Чехії не залишилося жодного монастиря. У 1946 церква перейшла під юрисдикцію Московської патріархії і 30 січня 1950 року Рада Міністрів СРСР усекретному постановізадекларував необхідність надання автокефалії Православної Церкви в Чехословаччині.

Під тиском нової влади в Чехословаччині було скасовано Унію 17 століття, 23 листопада 1951 року від імені Святійшого Патріарха і всього Архієрейського Собору Російської Православної Церкви був підписаний Акт про дарування автокефалії Чехословацької Православної Церкви. Константинополь визнав цю автокефалію лише через 47 років у 1998 році .

Хрещення Русі: як світові церкви отримували автокефалію

***

Суперечлива історія автокефалії Грузинської церкви . Виникла в ІІІ столітті , в межах Антіохійської патріархії, вже в VII столітті вона отримала відносну автономію. Століттями намагалася єднання з Москвою, Грузинська церква позбулася своєї автокефалії в 1811 році , коли Грузія увійшла до складу Російської Імперії, а її церква перетворилася в екзархат. Однак адміністративні реформи під керівництвом не церковних осіб – генералів А. П. Тормазова, П. Д Цицианова та інших, привели до знищення самої ідентичності грузинської церкви. Замість 13 єпархій засновувалося дві. Єпархії укрупнювалися і скорочувалися, а на кафедри поставлялися російські экзархи. Священство було поставлено на держдотації, а висвячення священиків і постриг у чернецтво призупинено. Почався перепис і конфіскація церковного майна.

Реформування пояснювали надмірною кількістю земель у веденні грузинських монастирів, за величиною рівних феодальних володінь з селянами. Звиклі щедро віддавати землі монастирям на помин душі, родовиті і багаті грузини не розуміли що відбувається. Князі і церковні діячі почали вимагати повернути автокефалію.

Для скорочених монастирів затвердили лімітований штат. А натуральні податки замінили грошовими, що було непосильно селянам. Всі ці обмеження призвели до церковного повстання в Иметерії під керівництвом митрополитів Евктиме (Шервашидзе) і Досифея (Церетелі), якого було вбито.

На території Імеретії, в Рачі і Гурії почалася справжня війна. Повстання було придушене, але війна, як така – тривала. У 1908 році був убитий і представник росіян – грузинський экзхарх, архієпископ Никон (Микола Софійський). При всій його просвітницькій роботі – він був у повному ігноруванні у грузинського духовенства, тому що відмовився клопотати про відновлення автокефалії в Грузії. 28 травня він був застрелений на сходах Грузино-Імеретинській Синодальної контори.

Хрещення Русі: як світові церкви отримували автокефалію

У 1917 році , користуючись політичною ситуацією, в Мцхетському Соборі була проголошена автокефалія Грузинської Церкви, а руського архієпископа змістили з кафедри. Спілкування між Московським Патріархатом і Грузинською Церквою було перервано. Тимчасовий уряд визнав автокефалію.

На початку лютого 1927 року в Москві відбулися Загальні збори членів обновленського Священного Синоду Православних церков на території СРСР, де з огляду на давність та стійкість Грузинської церкви, її автокефалія була відновлена. Церковне спілкування з Російської патріархією було відновлено тільки під час Війни, в 1943 році.

27 травня 2005 року грузинська церква зарахувала вбитого митрополита Досифея і митрополита Эквтиме до лику святих в статусі священномучеників.

***

Болючим був процес автокефалії в Болгарській церкві. У 919 році болгарський цар Симеон I проголосив національну (першу) автокефалію, яку Константинополь визнав лише в 927 році . При війнах з Візантією – в 11 столітті, автокефалія була скасована, а у 1185 -му, після успішного повстання, знову відновилася.

Завоювавши Болгарію турки передали церкву назад у підпорядкування Константинополю, який забороняв визвольні рухи в Болгарії.

Бачачи багатовікову безвихідь ситуації, священики болгарської церкви почали на Літургіях поминати все православне єпископство, без першості Константинопля. У самому Константинополі, у болгарському храмі 2 травня 1872 року було урочисто прочитано акт про самопровозглашении Болгарської Церкви автокефальною.

Фанар (резиденція Константинопольських патриахатов в Стамбулі) оголосив всіх священиків болгарської церкви відлученими, а через 4 місяці болгарська церква була звинувачена в филетизме (переважання національного над духовним). Третя автокефалія була визнана Константинополем тільки в 1945 році.

***

При тому, що церкви, що відокремлюються, вдавалися під заступництво або Константинополя, або Москви, Румунська православна церква виявилася на рідкість самостійною.

Під Османським пануванням у 1716 році Румунська православна церква еллінізувалась, богослужіння церковно-слов’янською замінювалося на грецьку. Але навіть при подальшому покровительство з боку Москви під час російсько-турецьких воєн, еліта Румунії повставала проти греків, так проти росіян в управлінні церкви.

У 1865 році місцева Церква проголосила себе автокефальною, але Константинополь визнав це тільки через 20 років . Румунська церква конфліктує з Московською та Українською православними церквами в питанні територій Бессарабії та Молдавії. Сьогодні православна церква Молдови та Преднестровского регіону – це самоврядна частина РПЦ. Румунська церква – відстоює своє право на бессарабські митрополії..

***

Багато важливих моментів консенсусу у світовому православ’ї залежать від Москви і Константинополя, але був час, коли і сама Московська патріархія боролася за свою незалежність.

Відділення російської православної церкви від Константинополя відбулося через прийняття Константинопольським престолом унії з католиками на Флорентійському Соборі в 1438 -45 рр .. визнав Унію і київський митрополит грек Ісидор, який з-за цього був жорстко зміщений, всі грецькі єпископи вислані з країни. У 1448 року Московська митрополія проголосила себе автокефальною і поставила патріархом рязанського єпископа Іону, без погодженням з Константинополем. Московська митрополія стала називатися після занепаду провідного значення Києва і його розгрому татаро-монголами в 1240 році .

У 1453 році Візантія впала і Москва оголосила себе її спадкоємницею, називаючись кафолічна Православна греко-російська церква.

Лише через 141 рік Московські митрополити отримали від Константинополя статус патріархів, а Коснтантинопольский патріарх Єремія ІІ визнав стаусМоскви як третього Римув Укладеній грамоті 1589 року .

У свою чергу Московська Церква визнавала відокремлення від неї Київської митрополії, яка зберегла свій статус в Константинопольському патріархаті. Ключовим став у 1686 рік , коли до Російського царства була приєднана Левобережаня Україна . Тоді ж, від Константинопольського патріарха Діонісія, і з згоди інших Східних Патріархів був отриманий томос – указ про перепідпорядкування Київської митрополії Москві. Досі томос 1868 року не скасовано. Хоча після визнання незалежності України, Константинополь періодично натякає на порушення канонічного порядку перепідпорядкування у 1685-1686 роках…

***

Сьогодні також є самопроголошені автокефалії, за яким у Константинополя і Москви існують дискусії: так як до їх визнання або невизнання приєднують свою думку та інші з 15 канонічних автокефальних церков Вселенського православ’я.

До речі, унікальним випадком, коли інтереси Константинополя і Москви зійшлися – було ставлення до невизнаної Чорногорської автокефальної православної церкви . Проголосивши автокефалію у 1993 , вже у 1998 році на Архієрейському Соборі Сербської православної церкви всі учасники самопроголошення були виключені з церковного спілкування. Дане рішення підтримали всі Помісні Православні Церкви на чолі з Константинопольською і Московською Патріархією.