Екологи вперше за 200 років повертають диких віслюків в українські степи

Минулої весни у Тарутинському степу на крайньому південному заході України двоє єгерів стали свідками дивовижного явища. Це був початок травня, і їм доручили спостерігати за стадом нещодавно завезених куланів. Цей дикий азіатський родич одомашненого віслюка з курно-світлою вовною та темно-коричневою смугою на хребті зник із цього регіону у ХІХ столітті. 

Єгері, дивлячись у бінокль виявили, що група, яка мала складатися з 20 куланів, збільшилася на одного. З-під тіні своєї матері, спотикаючись, вийшло дитинча кулана з тремтячими ногами. Вперше за понад століття дикий віслюк народився на трав’янистих рівнинах.

«Це було найкрутіше, що я колись відчував», — згадує 53-річний єгер Сергій Мунтяну.

Хоча Україна займає менше ніж 6% території Європи, відповідно до Конвенції про біологічне розмаїття вона є домівкою для 35% біорізноманіття континенту. Але десятиліття політичних та промислових потрясінь, інтенсивного землеробства та нерегульованого полювання призвели до руйнування екосистем та зникнення багатьох видів, зокрема куланів.

Проекти з відновлення дикої природи, подібні до цього, започатковані в степу чотири роки тому організацією Rewilding Ukraine — відгалуженням загальноєвропейської організації Rewilding Europe — є спробою компенсувати завдані десятиліттями збитки і повернути екосистеми в їхній природний стан. Деякі з цих проектів продовжують процвітати, незважаючи на повномасштабне вторгнення Росії в Україну, і їхні прихильники кажуть, що вони можуть стати підґрунтям для повоєнного відновлення країни.

Ревайлдинг — практика, заснована на реінтродукції видів ландшафту з метою відновлення його екосистеми — відносно нове явище в Україні. Rewilding Ukraine була заснована у 2017 році невеликою групою ветеранів-захисників природи. Через кілька років жменька основних видів, зокрема бабаки, шляхетні та лані, дикі хом’яки та коніки — поні, які вважалися віддаленими нащадками нині вимерлого європейського дикого коня, — знову почали волочитись по сільській місцевості. Водяні буйволи, які колись вважалися назавжди знищеними у Східній Європі, були знову завезені до дельти Дунаю у 2021 році.

Повномасштабне вторгнення Росії у лютому 2022 року поставило під загрозу цей прогрес. Міністр охорони навколишнього середовища України Руслан Стрілець підрахував, що з лютого 2022 року пошкоджено близько третини лісів країни — 3 млн га, і понад 1000 видів фауни та флори перебувають під загрозою знищення.

На супутникових знімках національного парку «Кам’янська Січ» за межами Херсона видно, що 635 гектарів заповідної землі, де виростають рідкісні види рослин, такі як ковила волохата і ковила українська, були спалені пожежами від війни. Біля берегів Чорного моря викинуло на берег 700 дельфінів, їхня смерть, як вважають, пов’язана з акустичною травмою від російських підводних човнів та опіками, внаслідок стрілянини. Приблизно 200 000 гектарів орних земель у зоні бойових дій були забруднені мінами і боєприпасами, що не розірвалися, а великі площі сільськогосподарських угідь країни зазнали, можливо, непоправної деградації ґрунту через важкі метали, що викидаються при спалюванні великих машин і військової техніки.

Олег Дяков, фахівець з ревайлдингу з головного офісу Rewilding Ukraine в Одесі та один із співзасновників організації, розповідає про небезпеки, з якими зіткнулися його команда через випадкове розчарування. Морські міни, які дрейфували з Чорного моря, зупинили випуск лані, а діяльність зі спостереження за кучерявими пеліканами обмежувалася біноклями й телескопами, оскільки доступ до деяких районів дельти було обмежено українським урядом. (У мирний час вони могли б проводити точніші підрахунки за допомогою дронів.)

Заповідник «Асканія-Нова» – найстаріша та найбільша біосфера України, розташована на східному березі Дніпра – з весни 2022 року знаходиться під російською окупацією. Працівники парку майже рік проводили реставраційні роботи. Люди, які там працюють, – герої. У цьому немає жодних сумнівів. Але у березні 2023 року на сайті заповідника з’явилося останнє повідомлення про те, що створено нову російську дирекцію.

У заповіднику мешкає велика кількість виведених з дикої природи та домашніх порід копитних, зокрема кулани. До війни Rewilding Ukraine покладалася на заповідник для постачання стад до Тарутинського степу; Дві успішні ітерації реадаптованих віслюків спочатку були отримані з «Асканія-Нова».

Зараз є лише один вихід – привезти тварин із Західної Європи. Але це, зазначає Дяков, дуже дорого і бюрократично важко — «особливо в умовах війни». За його словами, народження куланів у Тарутинському степу, важливе не тільки тому, що свідчить про успіх їхнього проекту, а й тому, що це може бути єдиним способом розмноження стад.

За словами Дякова, у війні за виживання та самобутність України, збереження природи неминуче набуло патріотичного відтінку. Російське вторгнення розірвало на частини мільйони гектарів землі, які він та багато інших людей десятиліттями захищали. Деякі учасники руху за відновлення дикої природи намагалися довести, що відновлення ландшафту можна розглядати як елемент його захисту.

«Танк не може пройти через водно-болотні угіддя», — каже Богдан Проць, еколог та генеральний директор Дунайсько-Карпатської програми – неурядової організації, що базується у Львові і займається природоохоронною діяльністю та лобіює природоохоронне законодавство.

За словами Проця, заболочені поля та болота на північно-західному кордоні України не дозволили російським військам розпочати атаки через Білорусь. «Ревайлдинг, – вважає він, – це інструмент для захисту країни».

Земля та екосистеми України використовувалися як зброя під час війни. У лютому 2022 року українські збройні сили повторно затопили водно-болотні угіддя Київ-Ірпінь, прорвавши радянську дамбу, що ускладнило маневр російських військ — крок, який допоміг врятувати столицю від захоплення. У червні 2023 року Каховська гребля на півдні України була зруйнована — швидше за все, Росією, — що викликало спустошення на великій території і посилило заклики додати екологічні злочини до списку злочинів Кремля.

Відновлення землі стане важливою частиною реконструкції України. Є прецеденти, які показують, наскільки це можливо. За десятиліття до того, як Тарутинський степ став об’єктом, що охороняється, він використовувався як військовий полігон для радянської армії. Зброю, що не вибухнула (але інертна), ще можна знайти заритою під горбистими рівнинами. Тепер степ перетворився з простору, де їздили танки, на місце, де можна побачити стрибаючих куланів.

І, як зазначають Дяков і Проць, є дуже наочний приклад того, як ревайлдинг може скасувати воістину апокаліптичні рівні деградації довкілля – це Чорнобиль.

За майже три десятиліття з того часу, як спалахнув реактор на Чорнобильській АЕС, присутність людей тут була значно обмежена. Це стало початком відновлення дикої природи. Сьогодні Чорнобильська зона відчуження площею 2800 квадратних кілометрів («рятувальне кільце», як його називає Проць, з лісів, що оточують АЕС) визнана третім за величиною природним заповідником у континентальній Європі. Популяції кабанів, лосів, рисів і вовків останніми роками стали настільки численними, що почали надокучати фермерам, а дослідники зареєстрували у зоні понад 60 рідкісних видів рослин та тварин.

«Це приклад того, як екосистеми можуть не лише відновлюватися, але й удосконалюватись», — каже Дяков.

Замість того, щоб зосередити гроші та ресурси на розмінуванні кожного куточка орної землі, він вважає, що в Україні було б «доцільно» повторити приклад Чорнобильської зони відчуження. Варто обмежити присутність населення на суходолі і дозволити екосистемам виконати важку роботу з повернення деградованих ландшафтів в їх природний стан.