14:53, 30 березня 2018 р.
Ірпінська історія видатного поета Євгена Євтушенка
Євген Євтушенко – видатний поет, майстер слова та рими. На початку 1960-х років він гостював в Ірпені, бував і у Будинку письменників.
Cин німця та українки, він був справжнім космополітом. У 1963 році номінувався на Нобелівську премію з літератури. У 1991 році переїхав до США, де викладав в університеті Талси і продовжував творити до останнього.
Його вірш «Ирпень» увійшов до двох збірок«Граждане послушайте меня» та«Не умею прощаться». Безумовно, ця постать є одним з багатьох діамантів, що гостили в нашому місті. Екскурсоводи ірпінського Будинку письменників з гумором розповідають, що такий інтелігентний та епатажний чоловік мав чималий успіх в ірпінчанок.
1 квітня виповнюється рік з дня смерті Євгенія Олександровича Євтушенка. Давайте разом згадаємо Євгенія Євтушенка та поетичні рядки про Ірпінь
Ирпень
Я так много когда-то тебе обещал,
ну а дать ничего не могу –
обнищал.
Обещал тебе нас в синеве и листве,
на зелёной траве,
голова к голове,
и по вишне прохладной за каждой щекой,
и томительно пахнущий сеном покой.
Мы хотели в Ирпень,
в полудрёму и лень,
где, наверное, есть тот обрыв или пень,
на котором писал под левкои и лес,
убегая сюда,
гениальный беглец...
Но сегодня нельзя убежать никуда
от стыда за историю,
как от суда.
Льют по-лютому ливни,
безжалостно льют,
размывая надежды на мир и уют
для тебя и меня,
в синеве и листве,
на зелёной траве,
голова к голове...
Лакировщики борщ поглощают,
урча.
Видный критик подходит –
он мне до плеча.
Но он всё-таки треплет меня по плечу:
«Вот сейчас вы такой, как давно я хочу.
Не попались на удочку лестной молвы,
и к гражданской тематикевырвались вы...»
Я в глазах твоих вижу презренье и стыд.
Похвалою его
для тебя я убит.
Ты не верь –
я не тот,
я не тот,
я не тот!
Просто весь я раздроблен,
как в паводок плот.
Этот критик – он врёт.
Ты не слушай вранья!
Мои щепки ему по душе,
а не я!
Ну а ты говоришь:
«Нет,
ты именно тот.
Ты не плот, а эпохой взлелеяный плод.
Ты – любимчик эпохи,
примерный сынок...» –
и прекрасный твой взгляд
нестерпимо жесток.
Говоришь ты –
эпоха мне кровная мать.
Разве мать, она может калечить,
ломать?
Как коня, хомутали меня хомутом.
Меня били кнутом,
усмехаясь притом.
А сегодня мне пряники щедро дают.
Каждый пряник такой
для меня, словно кнут.
Что – я этой эпохи лелеемый сын?
Оцепляется проволкой Берлин,
и в ООН по пюпитру чуть-чуть под хмельком
обнаглевший хозяйственник бьёт башмаком.
Погляди на него – вот эпохи дитя.
Разыгралось дитя, и уже не шутя.
Нет квартиры у нас. Он на это плюёт,
за ракетой ракету готовя в полёт.
Над Ирпенью сырая осенняя мгла.
Лакировщики мрачно играют в козла.
Голодает Россия, нища и боса,
но зато космонавты летят в небеса.
Я страшней обнищал –
я душой обнищал.
Ты прости, что так много тебе обещал.
1961р.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
16:27
29 листопада
13:31
29 листопада
5 освітніх проєктів від ЄС: можливості для молоді та дорослих у воєнний час
Партнерський матеріал
11:00
29 листопада
09:23
29 листопада
ТОП новини
Оголошення
13:25, 1 грудня
11:44, 22 листопада
15:12, 20 листопада
1
live comments feed...