Сам собі не господар: що керує твоєю свідомістю

Колись задумувався, чому люди проходять повз непритомного незнайомця? Чи одразу готові довірити стилісту робити будь-що зі своїм волоссям, якщо він скаже, що минулого тижня особисто стриг Дженніфер Еністон? Це пояснює психологія. Раніше ми вже писали про ефект Зейгарнік, сьогодні розкриємо ще кілька таємниць твого мозку.

Ефект свідка

Ефект свідка – коли ми проходимо повз людину, яка дійсно потребує нашої допомоги, проігнорувавши її.

Уяви утопічну ситуацію. Ти побачив на вулиці лежачого чоловіка, якого всі обходять стороною, і теж вирішуєш обійти незнайомця. Проходиш декілька метрів і раптом чуєш за спиною: «Вітаємо! Ви перемогли! Ви не залишили незнайому людину в біді, а тому отримуєте від нас приз – мільйон доларів». Ти озираєшся і бачиш, що незнайомець виявився загримованим Сергієм Притулою, який перед об’єктивами камер вручає якійсь дівчині кейс із грошима. Дівчині, що не пройшла повз. Запитання – чому тобі не дістався цей кейс із грошима? Або іншим людям до тебе? Ми ж усі вважаємо себе добрими та високоморальними особистостям, так у чому ж справа?

А вся справа у так званому «ефекті свідка», який з’явився у психологічному довіднику завдяки роботі психологів Джона Дарлі та Бібба Латане. У 1968 році науковці провели ряд експериментів, спрямованих на виявлення поведінки людей, коли ті бачили, що незнайомій особі на вулиці раптом ставало погано. Виявилось, що у більшості випадків реакція однієї людини залежить від відповідних дій оточуючих. Якщо вони не демонструють жодної активності для надання допомоги постраждалому, то навряд чи ця жертва взагалі отримає допомогу. Тобто, як би банально це не звучало, але ми не будемо нічого робити, поки хтось не почне робити хоч щось.

Що робити? Усе просто – не бути байдужим. Якщо ти побачиш людину, яка лежить на вулиці й не подає жодних ознак життя, то не проходь осторонь. Якщо ти чуєш, що десь людина кличе про допомогу, то не варто робити вигляд, що це не твоє діло. Як мінімум виклич поліцію.

Гало-ефект

Гало-ефект – коли даєш передчасну оцінку людині, яку ти ледь знаєш.

Ти знайомишся з новою для себе персоною. Нічого про неї не знаєш, але вона здається приємною, веселою і життєрадісною. Після години спілкування з нею, ти просто не віриш, що у твого нового знайомого чи знайомої взагалі можуть бути недоліки. Це просто ідеальна особа! Ідеальна! Але раптом людина спойлерить тобі першу серію сьомого сезону «Ходячих мерців», хоча ти ще на середині шостого. У шоковому стані ти не можеш зрозуміти, як можна було вважати цю особу ідеальною?!

«Ефект ореола» вперше був описаний психологом Едвардом Торндайком ще у 1920 році. Торндайк провів дослідження, попросивши командирів військових частин дати характеристику їхнім особовим складам. Більшість «позитивних» характеристик базувалася на наступному факторі – якщо командир знав про одного зі своїх солдатів, що той відповідальний, то цей військовослужбовець автоматично ставав у його очах ще й «розумним», «кмітливим», «порядним», «добрим» і т. д. Таку оцінку складно назвати об’єктивною.

Цей ефект найпростіше помітити, якщо подумати про наше ставлення до публічних особистостей: політиків, відомих співаків чи акторів, чому хтось нам подобається, а хтось ні? Чому ми ставимося до них саме так? Чи достатньо було в нас інформації, щоб скласти уявлення про їхні особистості?

Що робити?Намагайся не робити висновків про людину, тільки познайомившись із нею. Або почитавши її коментарі до твого посту. Або судячи про неї за її відвертими фотографіями. Ймовірність помилитися буде меншою, якщо ти трохи (чи взагалі) відкладеш свої оцінки.

Експеримент Стенлі Мілгрема, або Сила авторитету

Ефект Мілгрема– коли людина не може протистояти проханню або наказу особи, яку вважає авторитетом.

Уявімо ще одну утопічну ситуацію. Ти відвозиш начальника на важливу зустріч. Раптом перед вами з’являється роздоріжжя. На одному шляху написано: «До пункту призначення 110 км», а на другому: «Цей шлях коротший на 100 км. Якщо ти ним скористаєшся, Україна ніколи не отримає безвізовий режим». Ти вже збираєшся звертати на довшу дорогу, але шеф каже їхати коротшою, і ти підкорюєшся йому, тим самим назавжди поховавши мрію багатьох українців. Чому-у-у ти це зробив?!

Якщо серйозно, у 60-хх роках ХХ століття психолог Єльського університету Стенлі Мілгрем провів серію експериментів. Він намагався виявити природу покірності й силу авторитету. Інтерес дослідника був зумовлений судовим процесом над есесівцем Адольфом Айхманом, який під час Другої світової війни займався «питанням єврейської еміграції». Айхман заявляв, що лише виконував накази керівництва, а не діяв за власним бажанням. Мілгрем вирішив дізнатися, як далеко може зайти людина, виконуючи накази тих, кого вважає авторитетом.

Що робити? Думай головою! Пам’ятай, що відповідальність за свої дії несеш тільки ти. І совість за вчинене мучитиме тільки тебе.

Тепер ти знаєш, що керує підсвідомістю. І, пройшовши повз непритомну людину, більше не зможеш це виправдати.

Читайте також: Вісім звичок щасливих людей.

Студвей
свідомість людина психологія
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі