• Головна
  • Чи можливе зразкове водозабезпечення в українських реаліях
15:37, 15 квітня 2019 р.
Надійне джерело

Чи можливе зразкове водозабезпечення в українських реаліях

Чи можливе зразкове водозабезпечення в українських реаліях

Вітчизняна система водопостачання та водоочищення стала непридатною, б'є рекорди з енерговитратності та становить загрозу нацбезпеці.

Усі водоканали України в сумі подають у мережу трохи більше 3,8 млрд м3 води на рік. Із них третина − 1,1 млрд м3 − витікає з системи в невідомому напрямку. Тобто розкрадається, випаровується, просочується через дірки і щілини в трубах. Половина втрат − у хронічних несплатах. У трійці лідерів − Луганська, Донецька і Харківська області. У кожній із них борг населення і підприємств перед водопровідно-каналізаційними організаціями обраховується мільярдами гривень.

Збиток галузі до жовтня 2018-го перевищив 6,5 млрд грн, це приблизно 2% українського ВВП. 

З 180 тис. км труб, якими тече вода в оселі, установи та на підприємства, 69 тис. км вимагають термінової реконструкції. Це означає, що заміни потребує трубопровід, який за довжиною перевищує земний екватор у 1,5 рази.

Ну, а щоб вивести її на європейський рівень, доведеться викласти $40 млрд. Тобто приблизний обсяг усіх прямих іноземних інвестицій за 27-річну історію незалежної України. Це багато, але ціна бездіяльності ще вища.

Майже третина води в Україні витрачається із водопровідної системи.

Норберт Люк, представник німецької Асоціації води, стічних вод і відходів (DWA), поділився своїми роздумами про одну з причин розпаду водної галузі України. Сам Люк родом із Дрездена і застав той час, коли Східна Німеччина до моменту возз'єднання із Західною була у схожій антисанітарній ситуації. Але в 1990-х німці мали кошти і, головне, компетенції вирішувати свої проблеми й усувати наслідки відсталого минулого.

З 2009 до 2013 року Люк тестував стан справ на 25 водоканалах України. І от що він там помітив: найбільшими споживачами електроенергії на очисних спорудах є труби подачі повітря й аеротенки − резервуари, де відбувається біохімічне очищення води.

Щоб менше платити за електроенергію, часто місцеві інженери знижують подачу повітря. Мікроорганізми отримують менше кисню і не справляються з очищенням стоків. Крім того, ці системи працюють по 40 і більше років, вони блискуче витримували свої навантаження у 1970-х, але безпорадні зараз. До того ж − абсолютно енергонеефективні.

В Україні витрати електроенергії на виробництво 1 м3 води втричі, а на очистку вчетверо вищі, ніж у Німеччині.

Водночас тарифи на електроенергію невблаганно ростуть, заганяючи водоканали в боргову яму перед енергопостачальниками. Розмір цієї ями вже сягнув 5,3 млрд грн.

«А витрати водоканалів зростають із великою швидкістю, − констатує Люк. − І тому вони дозволяють собі робити тільки найнеобхідніше.»

У 2019 році стан справ погіршиться. Відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» водоканали матимуть укласти договір з енергетиками й обслуговуватися у них зі 100-відсотковою передоплатою. Не платитимуть − відключать подачу електрики, а значить, і воду.

Іншим чином справа йде в Європі. Анна Слободянюк-Монтавон, юридичний та інституційний консультант у галузі водопостачання та водовідведення у Східній Європі, розповідає про берлінський досвід. У собівартості виробництва води, яку тут п'ють безпосередньо з-під крану, лежить менше 6% витрат на електроенергію. В Україні — понад 30%.

Крім того, п'яту частину потреби в електроенергії берлінський водоканал покриває за рахунок самостійного її виробництва за допомогою сонячних панелей, вітряних станцій, біогазових установок. «У них є завод зі спалювання мулу, − каже Слободянюк-Монтавон. − За фактом вони вже стали другими за обсягом виробництва електроенергії в місті після Vattenfall (найбільша енергокомпанія Німеччини)».

Тим часом Норберт Люк виділяє два істотних фактори, які утримують українські водоканали в полоні старих технологій. Висока частка енерговитрат банкрутує водоканали. А значить, потрібна модернізація. На модернізацію потрібні великі кошти. Але банкіри не видаватимуть позики збитковим підприємствам. Та й інвестори теж не філантропи, щоб вкладатися у підприємства, яким регулятор диктує умови, які ведуть до руйнування. Замкнуте коло, і всередині нього 42 млн заручників ситуації.

Проблема зовсім не у дефіциті інвестиційних коштів, а в умовах, які їм перешкоджають. «ЄС зараз готовий вкладати гроші, − каже віце-президент Асоціації Укрводоканалекологія Ольга Бабій. − Але там бачать це вузьке горлечко − тарифну політику, три роки тупцюють і ніяк не можуть отримати гарантію, що ця галузь буде беззбитковою».

Слободянюк-Монтавон вказує на ще одну дірку, звідки з водою витікає гривня: слабкий і, головне, роздутий менеджмент. Вона наводить цікаві цифри, так званий індекс продуктивності персоналу. В країнах Заходу на 10 тис. абонентів припадає 8 співробітників водоканалу. Це досягається автоматизацією і передачею послуг на аутсорсинг приватним компаніям. У Східній Європі (зокрема з Україною) ця цифра коливається між 30 і 70 працівників на тих же 10 тис. абонентів. І це жодним чином не покращує сервіс і ще глибше заганяє підприємства у збитки. Втім, світ не без добрих ідей.

Не зважаючи на складну ситуацію у вітчизняних водоканалах, іноземні інвестори зацікавлені в проектах, мета яких — доступ до питної води.

Наприклад, Японське агентство міжнародного співробітництва вклало $1 млрд у «Київводоканал»; Всесвітній банк направив $291,5 млн на підтримку 11 водоканалів України; Європейський банк реконструкції та розвитку інвестував $35,4 млн у «Львівводоканал».

На фоні інших водоканалів "Ірпіньводоканал" протягом останніх років має колосальні фінансові надходження, які ефективно використовує на реконструкцію системи водопостачання в Приірпінні, та має чітку стратегію розвитку.

За матеріалами журналу «НВ»

#Ірпінь #водоканал #Ірпіньводоканал
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити

Коментарі

Оголошення
live comments feed...