Осінь: Ірпінь в поезії українських авторів

Осінь: Ірпінь в поезії українських авторів

Золота ірпінська осінь… Дуби горять по узліссю між темною зеленню сосен, горять червоним клуб’ям старовинного кутого золота. Берези ніби стікають тим золотом, як плакучі іви. На них позолота легша й світліша, ніж на важкому багрянці могутніх дубів... (Олесь Гончар, із  записів у щоденнику)

Ірпінська осінь

Це восени лише таке буває:

Червінці під ногами шелестять,

Від виднокраю і до виднокраю

Назустріч літу журавлі летять.

Вже таємничість повиса в повітрі,

А серце полонив солодкий щем,

Та павутина ледь бринить на вітрі

Проте, що все це змиється дощем…

                    Володимир Підпалий

* * *

Вже дерева сплатили мито

Сумирним пурпуром одінь,

Де тиша вітром перемита,

Де кожен звук, як волосінь,

Як зойк струни – Ірпінь, Ірпінь.

Під листопадову офіру

Своє намислила сосна.

І лист дубовий – як папірус,

Що зберігає письмена.

                           Володимир Базилевський

Останнє яблуко упало

Останнє яблуко упало –

Лежить між листом, шо побляк…

Для щастя треба так замало –

Листок, стебло – буяння знак.

Нехай листок і почорнілий –

В осіннім холоді пригас,

Дощів чекає, заметілей.

Та нагада цвітіння час.

І хоч роз’єднують простори,

Та він летить, отой листок.

Відступить, зникне раптом горе,

А юності озветься крок.

То як не дякувати Долі –

Шматочку щастя – Ірпеню…

І линуть дві зеленочолі –

Їм серце й душу відчиню.

* * *

Я зустрічаю осінь в Ірпені,

І осокори знов шумлять мені,

Гуркочуть поїзди веселі знову,

Луною будять тишу світанкову.

В долині довго котиться луна.

Люблю, як поїзд ніби вирина

Із лісу жовтого, але іще густого;

Ще мить – і міст здригається від нього:

Здається, поїзд відстань ту від лісу

І до моста скорочує стрибком,

Себе закриє швидко він димком;

Понад мостом як димову завісу

Чомусь лишає по собі завжди.

Ранкові та вечірні поїзди

Не заважають, не обридли, ні,

Мені в осіннім, любім Ірпені.

Тут ніжна осінь, мрійна та м’яка,

На кольори багата, розмаїта.

Лише ріка занадто вже мілка –

На неї гнів малих дітей щоліта.

Та зараз навіть і вона мені

Подобається в ці осінні дні…

                         Олекса Ющенко

* * *

Спадає листя із верби, як туга,

Аж хвиля золотіє в Ірпені.

Покличу я у ранній вечір друга,

І він озветься з осені мені.

Тектиме сонна річка попід нами,

Нестиме листя, зірване з верби,

І нам воно закружеляє днями,

Яким уже давно ми не раби…

Все, що було, спливло, і тільки пам'ять,

Як небеса, прозору і ясну,

Оці вечірні промені пропалять

На всю її бездонну глибину.

І тільки щось без вітру сколихнеться,

Як над водою схилена верба,

І усміхнеться у глибинах серця

Легка, повита вечором журба.

                               Леонід Горлач

* * *

Пряде прочахлий жовтень волокно

І стеле сиву марлю над лугами.

Дрімають осокори за вікном,

Скарлючені й старі, як дідугани.

Десь ранок будять півні голосні,

Рожеве сонце кида перші бризки…

Здається, ніби вчора в Ірпені

Зорю стрічали Лемєшев і Рильський…

І Лемєшева й Рильського нема,

Лиш верби на зорі зітхають потай.

А човен мрій без весел і керма

Ховається в осінніх позолотах.

І так зробилось болісно мені,

І згіркло в горлі, як од молочаю…

А півні голосисто в Ірпені

Про новий день вже знов оповіщають.

                                   Дмитро Луценко

* * *

Амброзія осінніх вечорів,

коли, здається, голос догорів,

коли, здається, випито до дна, -

та знову хвиля серце напина.

Заграє мжичка травам полонез,

і, за законом вічних антитез,

мовчанням розпогодить чорну суш

у несходимих лабіринтах душ.

Вузли чекань вигойдує перон,

коліс перестук - мов прогестерон –

розширює судини нетерпінь...

Нарешті - електричка.

Будь, Ірпінь!

                     Наталка Поклад, із циклу «Ірпінь»

Золотінь

На порозі - така золотінь!

Навіть вітер сьогодні не віє...

Всі дороги ведуть у Ірпінь, -

На останній мій острів Надії.

Тут мій Простір - увесь...

І мій Час!

На черлених дубах - мої рими.

Миколаївський Храм, як свіча,

Що угору здіймається зримо.

Зустрічаю і ніч, наче день,

Перестала душа моя плакать.

Кожна стежка до лісу веде.

У лісах, мов квітки, - мої мавки.

На долонях - така широта!

І така височінь. На узбіччі...

Я літаю, як зцілений птах,

Я пливу, як у паводок річка.

Всі дороги ведуть у Ірпінь...

Ірпінська осінь

Сіється дощик, як просо

В золото незабуття!

Тиха ірпінська осінь.

Наче я тут все життя...

Та бурштинова криця...

У передзвонах струни!

Наче сміється жар-птиця.

У дзеркалах таїни.

Падає листя, як перли.

Сміх діаманти пере.

Хочу на гребінь Говерли.

Хочу високих дерев!

Випадуть знову роси.

Вмиється... сива кутя.

Тиха ірпінська осінь.

Наче я тут все життя!

                 Антоніна Листопад

А можливо і ви теж маєте поетичний талант і пишете вірші? Тоді присилайте нам свої поетичні шедеври, а ми обов'язково опублікуємо усі надіслані твори на сайті Ірпеня. Чекаємо ваші роботи на адресу: [email protected]

Використано фото Олега Гриба

Підготовлено Центральною міською бібліотекою

Підписуйтесь на нас у ФейсбукІнстаграм та Телеграм, щоб не пропустити цікавих та актуальних новин Ірпеня та регіону!

Читайте також: Літо: Ірпінь в поезії українських поетів

Ірпінь Ирпень новини вірші осінь поезія
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати
Коментарі