Міноборона без мотивації: чи можливо працювати ефективно в таких умовах?

Чи пробували ви коли-небудь працювати без мотивації? Або можливо ви колись зустрічали когось, чия мотивація є неправильною? Уявіть, що так працює все Міністерство оборони України. За словами Юрія Гудименка, активного громадського діяча та голови антикорупційної ради при Міноборони, кожен другий працівник міністерства має так звану демотивацію, яка перетворює обов'язок на буденність та призводить до недобросовісного виконання завдань.

Що таке “демотивація”?

Створення належної мотивації серед працівників - це не просто необхідність. Це рушійна сила, яка навігує працівників на правильний шлях. Якщо в GPS навігатор ввести неправильні координати, він не лише приведе вас не туди, куди потрібно, але й може створити аварійну ситуацію.

За словами Юрія, в основному у Міністерстві оборони правлять три мотивації.

Як це дожити до пенсії

Більшість посадовців та керуючих просто намагаються дожити до пенсії. Їм просто не вигідно пробувати щось змінити, адже це може стати перепоною на шляху до такого очікуваного та оплачуваного відпочинку після років вірної служби. Деякі з них колись і були вмотивовані, але, побачивши безліч недоліків та перепон на власні очі, вони втомилися та просто хочуть відпочити.

Я такий як і всі

Більшість новачків потрапляють під вплив командирів, які хочуть допрацювати до пенсії. Будучи під тиском “класичних” робітників, вони не хочуть виділятися. Основним їхнім мотиватором є “отримати нове звання”. І це логічно, адже це підніме їх на ранг вище та дасть надбавку до заробітної плати, а згодом - і до пенсії.

Я можу все змінити

Ця категорія людей є важливою частиною - хоча ні, скоріше мізерною частинкою, адже новаторів насправді дуже мало. Вони сповнені мотивації та бажання щось змінити, але їхні прагнення придушують, коли ті ще в зародку. Чому? У них немає належної підтримки, адже представники попередніх “вмотивованих” навіть чути не хочуть про зміни. Тому, врешті-решт, амбіційні працівники перетворюються на “таких як і всі” та “скоріше б пенсія”.

Кого ж можна було б назвати агентами змін у Міністерстві оборони?

На початку повномасштабного вторгнення у Міністерство прийшло багато людей, які раніше не мали жодного відношення до військових справ. Серед них були бізнесмени, ІТ спеціалісти, логісти, юристи та інші. Навіщо? Свіжий погляд на ситуацію є завжди ефективним. Він породжує нові ідеї, які зазвичай змінюють хід гри.

За попереднім планом, ці люди мали замінити більшість існуючих кадрів, які працюють лише заради зарплатні й тому що так треба. Сьогодні їхніми ідеями “хизуються на міжнародних форумах” представники Міністерства. Але, на жаль, потенційним агентам змін не дали змоги пустити коріння. А без належної підтримки, вони просто здалися.

Тиск не мотивує

Варто зазначити ще один демотиватор у Мінобороні. За словами Юрія, це не що інше як тиск, особливо у сфері закупівель зброї та військового спорядження. Сьогодні, усі, хто дотично або безпосередньо відповідає за закупівлю товару, розуміють, що у них не буде проблем із вчасними доставками чи відсутністю товару. У них не буде проблем навіть якщо придбаний товар буде низької якості. Але у них точно будуть серйозні проблеми і навіть судимість, якщо кошторис буде хоча б на 1 копійку вище існуючої пропозиції на ринку.

Кожен чиновник, який відповідає за закупівлю спорядження для лав ЗСУ, ходить між молотом і ковадлом. Якщо товар буде дорожчий, це буде прирівнюватись держзраді. Якщо буде невчасна поставка чи якісь інші проблеми - звинуватять у злочинній бездіяльності. Але якщо вибирати між збитками для держави або бездіяльністю, то краще вже бездіяльність. Хто міг знати, що кулі браковані? Хіба я винен, що логістика погано спрацювала і військові отримали дрони пізніше? Бездіяльність важче довести у суді, тому такими справами ніхто не любить там займатися.

Тобто тиск - це дисмотиватор, який призводить до того, що люди готові власну ж армію підвести під монастир, аби не сісти до в’язниці. Нехай це буде сказано грубо, але правду ніде сховати. Тому тиск не мотивує. Він залякує та є однією з першопричин системного розладу.

І що ж ми маємо в результаті?

Дисбаланс стимулів зводить усі зусилля нанівець та робить всі рішення примітивними. Навіщо вигадувати щось нове та більш доцільне, якщо це може призвести до звільнення чи судимості. Краще йти по старій системі - так простіше і зручніше. Саме тому армія з її потребами відходить на другий план, а якість більше не береться до уваги. Доти, доки амбіційні та вмотивовані кадри не замінять “ждунів” пенсії та чергового підвищення, змін годі чекати.