• Головна
  • Нік Вуйчич Приірпіння, або благодійник за покликом душі
Інтерв'ю
15:56, 19 березня 2018 р.
Надійне джерело

Нік Вуйчич Приірпіння, або благодійник за покликом душі

Інтерв'ю

Ми часто шукаємо героїв у сусідньому місті чи, навіть, країні. Ми захоплюємося людьми, яких бачили лише на телеекрані чи шпальтах газет і журналів. При цьому зовсім не помічаємо тих, хто живе з нами поруч і своїми справами та вчинками доводить, що героєм бути не складно. Роблячи добрі справи, допомагаючи людям, надихаючи власним життям і прикладом, можна змінити світ на краще. Саме про таку людину ми вирішили розказати вам. Він корінний бучанець, молодий чоловік, якому долею судилося опинитися в інвалідному кріслі, при цьому його оптимізму і силі духу може позаздрити будь-хто. Це своєрідний Нік Вуйчич, тільки наш, український. Заінтригували? Але тут немає жодної таємниці. Героєм цієї публікації став ініціатор і керівник групи «Добре діло» Сергій Урбан. Обов’язково прочитайте до кінця інтерв’ю з цією людиною, ми маємо знати і пишатися нашими земляками.

Сергіє, що змусило Вас зайнятися благодійністю?

Передусім, це мабуть інвалідність. Тому що, коли людина втрачає опорно-рухові функції у неї починається затяжна депресія і вона по-новому починає осмислювати своє життя. По-новому сприймається все: побутові моменти, взаємовідносини, поява нових комплексів. Виникають питання: хто ти, що ти, чи повноцінна ти людина? І в цей момент з’являється потреба довести, в першу чергу, собі, що на цьому життя не закінчується, що людський потенціал настільки великий, що можливо все, варто лише захотіти.

А поштовхом до благодійності стала публікація у Фейсбуці бабусі, яка просила допомогти їй придбати холодильник. Вона написала свою непросту історію: бабуся з інвалідністю, живе в складних умовах і просила допомоги. І тут я усвідомив, що хтось живе ще гірше ніж я. У мене є сімя, дитина, дружина, тобто маю підтримку. Я зробив публікацію у тій же соцмережі і люди відгукнулися. Ми зібрали кошти для перевезення в Київ холодильника, який безкоштовно віддав мешканець Ірпеня. До того ж ми ще купили бабусі фруктів і все відвезли. Я відзвітував під своєю публікацією і, неочікувано, через чотири дні мені пише жінка із проханням допомогти зібрати дитину в школу, оскільки вона виховує доньку сама і немає фінансової можливості купити все необхідне. Знову публікація в соцмережі, знову люди відгукнулися. Були зібрані кошти, яких вистачило на все необхідне. Після цього я отримую чергові прохання про допомогу. Саме в цей час в Україну приїхав Нік Вуйчич, який своїм прикладом додав мені ще більше впевненості у своїх силах. Я розумію, що можна зробити все організовано. В команду почали додаватися люди і дороги назад уже не було. Головна ідея нашої команди: не втрачати надії, адже навіть з інвалідністю можна зробити дуже багато.

Розкажіть про Вашу групу «Добре діло».

Назва нашої групи говорить сама за себе. Але родзинка в тому, що мені подобається ламати стереотипи. Наприклад, я романтик по натурі і для своєї дружини я організовував і салюти, і серенади під вікном, і запрошував саксофоніста… Я просто у захваті у той момент, коли бачу емоції людини, яка не очікує нічого нестандартного й неочікуваного… Взагалі я себе бачив організатором таких заходів як, наприклад, колись відомий телепроект «Усе для тебе». Я відчував, що можу допомогти людям гарно і феєрично організувати якусь важливу подію у житті, наприклад, освідчення. Момент їх емоційного піку додає мені сил, зачаровує мене, я почуваюся потрібним. Це круто!

Група «Добре діло» існує менше року, а ми вже відчуваємо, що можемо організувати реабілітаційний центр у нашому регіоні. Є фінансово незалежні люди, які готові нам у цьому допомогти. Було б чудово, щоб «особливі» діти могли отримати у цьому центрі допомогу безкоштовно, а звичайні, здорові, діти – за помірну ціну. Цей проект планується частково комерційним, частково благодійним. Це було б круто, якби діти могли кататися на конях, вчити англійський, танцювати тощо. Тим більше, що у нашій групі є різні люди: хтось добре танцює, хтось малює, хтось знає іноземні мови. І вони готові поділитися своїми знаннями з дітками. Загалом у групі вже зараз більше 10 тисяч учасників. Це переважно мешканці Ірпінського регіону, але є і з Києва, і, навіть, з інших країн.

Варто зазначити, що зараз, навіть, Бог нам допомагає. Як тільки виникає якась потреба, фінансова чи інший ресурс, майже одразу знаходиться вирішення проблеми. Люди відгукуються і пропонують свою допомогу.

Поки що група офіційно не зареєстрована, але я відчуваю, що настав той момент, коли в цьому вже є потреба. Наприклад, ми співпрацюємо з благодійними фондами, а це передбачає певні бюрократичні моменти і формальності.

Яке Ваше ставлення до політики? Чи співпрацюєте Ви з політичними структурами?

Я не маю нічого проти політиків. Але у наших людей такий стійкий шаблон, що політики роблять щось корисне лише напередодні виборів. Поки виборів немає у нас тиша. Я готовий співпрацювати з політиками тоді, коли вони допомагають не заради піару. Ми нікого не рекламуємо. Якщо політик чи бізнесмен пропонує допомогу і не просить за це ніякої реклами, я його рекламую сам. Якщо він просить рекламу, я йому кажу «До побачення». Проблема в тому, що більшість наших політиків переймаються рекламою власної персони чи партії, а не добрими справами.

Є люди, які потенційно готові до благодійності, але їх щось зупиняє. Що Ви їм порадите?

Просто почати робити. Під лежачий камінь вода не тече, почати з малого. Якщо людина прийшла до благодійності, їй не потрібен якийсь бізнес-план. Якщо це бізнес-план, це вже не благодійність. Тут потрібен поклик душі, тоді все вийде: знайдуться однодумці та меценати, потрібна інформація тощо. До тебе все саме прийде. Важливо для себе зрозуміти, навіщо це тобі. Якщо тобі потрібен благодійний фонд для фінансових махінацій, то це вже бізнес-проект. Благодійність – це поклик душі. Починай з малого і все вийде.

Зараз в Україні дуже багато благодійних і волонтерських організацій. Як Ви вважаєте, це мода, бізнес чи все таки за покликом душі?

Однозначно відповісти складно. Буду відвертим, я вважаю, що тут і є мода, і бізнес… по різному. Мені здається, що людина займається благодійністю тоді, коли вона в житті щось пережила, переосмислила, зробила певні висновки. Тут буде доречним прислів’я: «Ситий бідному не товариш». Це має бути всередині і від цього потрібно отримувати насолоду і задоволення. Тоді все виходить, вистачає сил та енергії. А те що є і реклама, і піар… це правда.

Розкажіть власну історію: як Ви опинилися в інвалідному кріслі?

Я займався важкою атлетикою, піднімав штангу і пошкодив спинний мозок. Спочатку, років 5 тому, був випадок, коли мене паралізувало на два тижні, – я думав, що це нирки. Після цього я ще піднімав 100-кілограмові штанги і мені здавалося, що все нормально. Але, ні.

Що допомогло не падати духом і зберегти позитивний настрій?

Ну, я сам по собі дуже позитивна людина. Крім того, моя благодійна діяльність допомогла не зневіритись і почуватись потрібним. Кожне слово вдячності мотивує на подальші вчинки.

Як Ви оцінюєте комфорт і доступність у пересуванні людей з обмеженими можливостями в Ірпінському регіоні?

Якщо оцінювати за 10-бальною шкалою, то це 0. І я вважаю, що це дуже велика проблема для нашого регіону. Як тільки потеплішає я сідаю в інвалідний візок, беру товариша з відеокамерою і покажу як така людина як я може потрапити у громадські місця та установи: кафе, вбиральні, магазини та інші місця. Зараз ця тема у нас в країні дуже актуальна, тому що в Україні йде війна. Збільшується кількість людей, які через бойові дії мають проблеми в роботі опорно-рухового апарату. Я спілкуюсь з хлопцями і знаю, що їм дуже складно – дуже багато негативу висловлюється щодо комфорту пересування та органів влади.

Чи співпрацюєте Ви з місцевою владою?

Така потреба вже зараз назріла, тому що є такі питання, які пересічний мешканець вирішити сам не може. Зокрема, отримання певних дозволів на проведення окремих заходів. Щодо співпраці в цілому… Ми проводили в Ірпені масштабний захід на 350 дітей у приміщенні Податкової академії. Просили надати зал безкоштовно, але, на жаль, нам відмовили. Оренду оплатив меценат. Крім того, ми запрошували на цей захід очільників Ірпеня та Бучі, а також їх заступників, але ніхто не прийшов. Були дзвінки із пропозицією допомогти, але ми відмовились. Для нас була важлива увага, але зазвичай чиновники приходять на такі заходи тоді, коли їх організовують політики або бізнесмени для піару. Захід ми провели, все було чудово, діти залишились задоволені, але все таки відчуття образи було.

Які плани на найближче майбутнє?

Хочемо влаштувати грандіозне свято 13 травня на День матері. Ми принципово не проводимо ніяких заходів в офіційні свята, щоб «не конкурувати» з міськими заходами. Плануємо зібрати 1000 дітей, є вже попередні домовленості з професійними аніматорами, які готові на благодійних засадах показати що таке мега-свято. Також буде багато повітряних кульок, концерт, файер-шоу, подарунки, солодощі – все безкоштовно. Впевнений, що свято буде грандіозним, цікавим, захопливим – ми знаємо чим здивувати!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Ірпінь #Ирпень #сайтІрпеня #Буча #"Добреділо" #благодійність #СергійУрбан
Високі оцінки користувачів за Стиль викладу
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...